матеріального виробництва у ВВП зменшилася, а нематеріального зросла з 37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0; 31,0 і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального виробництва зросла з 56,7 до 72%. В умовах НТР відбувається глибоке взаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтенсивного розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизацію інформації та її передачу кінцевому споживачу. У таких комплексах інформація, зв’язок і мікроелектроніка є невід’ємними складовими частинами цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи - широка мережа інформаційних пунктів удома.

Такі комплекси потребують витрат. У США, наприклад, на створення й використання різних інформаційних систем витрачено у 1980 р. понад 80 млрд. дол., а у 2000 році ці витрати ймовірно досягнуть кілька сот мільярдів доларів. Розгортання НТР зумовить ще глибші структурні зрушення в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько 70 % всієї робочої сили у розвинутих країнах Заходу буде зайнято в інформаційному та “комунікаційному” секторах економіки. Тому більша частина капіталовкладень, найновішого обладнання направляється у наукові лабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу.

Відбуваються важливі структурні зміни в середині промисловості, між промисловістю та сільським господарством. Це вимагає проведення державної довготривалої структурної політики, тобто регулювання державою темпів і пропорцій розвитку основних сфер і галузей економіки,окремих регіонів. В сучасних умовах держава є ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного прогнозування та програмування розробки і втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають НТР, впровадження нових технологій.

Основним інструментом впливу держави на структурну перебудову еконміки є організація, фінансування та стимулювання науково-технічних досліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів ( інженерних, наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інженерно-дослідних центрів. У США, наприклад, лише у 1985 році створено 6 таких центрів.

Держава також розробляє середньотермінові заходи щодо модернізації таких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія. Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих регіонів, зростанні ефективності та конкурентноздатності національних ТНК. З цією метою їм надаються пільгові кредити, податкові знижки, гарантії на випадрк непередбачених ситуацій.

Важливою особливістю державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки на прикінці 70-х років і в наступний період у промислово розвинутих країнах, де до влади прийшло консервативне керівництво, є деяке послаблення державного втручання на національному рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на національному рівні, яке здійснюється в межах регіональних економічних об’єднань, міжнародних економічних організацій. Остання тенденція ще більше посилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у межах технологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний характер. Ці зміни в державному регулюванні економіки на міжнародному рівні впливатимуть на національні форми та методи регулювання

2.4. Механізм державного впливуна регулювання економіки України в перехідний період до ринку.

Державні механізми управління і регулювання економіки під час кардинальних ринкових перетворень у тих чи інших країнах діють по-різному. Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їхня економічна могутність формувалася і формується під впливом послідовних структурних і якісних перетворень, з одночасним посиленням регулюючої ролі держави, включаючи внутрішні і зовнішні ринки, що підпадають під її безпосередній вплив.

В останні десятиріччя в розвинутих країнах Заходу і Сходу склався двофакторний механізм регулювання еконміки, що включає механізм ринкової конкуренції та механізм прямого державного регулювання. Останнє доповнює механізм ринку, а держава бере на себе ті функції, що не відповідають природі (виходять за рамки) механізму ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно або надто повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування цього механізму. У Звіті Світового банку про світовий розвиток підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка б відігравала роль каталізатора і помічника, який би стимулював і доповнював би діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Таким чином, роль держави в розвинутій ринковій економіці дуже значна, хоча в різних країнах різні методи державного втручання в господарське життя істотно варіюють.

Яка ж роль держави в країнах з перехідною економікою, де ринкове господарство тільки формується? Дане питання є предметом гострих наукових і політичних суперечок. Справа в тому, що ринкова реформа за моделлю “шокової терапії” розпочинається з так званої “лібералізації”, тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу з сфери економіки. Лібералізація виразилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, від фондованого розподілу матеріальних ресурсів, від адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформполітика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, плановорозподільної сиситеми і відкрила шляхрозвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що ішлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап “лібералізації” (тобто скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Цілком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.

Вихід з кризи, що склалася, можливий тільки в результаті переходу до мобілізаційної моделі економіки. Постає питання: наскільки ймовірним є перехід до “мобілізаційної моделі” в Україні? У цьому зв’язку необхідно зробити ряд зауважень.

Перше. Світовий досвід показує, що пряме втручання держави в економіку з метою подолання глибокої кризи мало місце в багатьох країнах: