Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного.

Альтернативні концепції державного регулювання економіки

У підгрунт державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найваж­ливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки, як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги; звідси випливає необхідність антициклічного державного регулювання і відповідно — можливість впливу на загальногосподарський попит.

Кейнсіанці стверджують: заробітна плата є основним джерелом доходів, а значить — зниження зарплати спричинить скорочення попиту на продукцію і відповідно — на необхідну для її виробництва працю, що викличе безробіття. В економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, разом вони виникнути не можуть. Інфляція тлумачиться, як явище, що викликане попитом, або витратами, або світовим співвідношенням цін.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків. Грошово-кредитна політика — порівняно з фіскальною політикою — справляє слабкий вплив на стабілізацію економіки.

Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і по-сткейнсіанцями.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у бО-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції. Основними твердженнями монетариської теорії є такі аспекти макроекономіки: 1) приватна економіка є стабільною, при цьому простежується постійна тенденція до рівноваги, оскільки ринок самостійно регулюється цінами і кількістю товарів; 2) антициклічний державний вплив не реакція, а причина кон'юнктурних коливань; він означає відсутність гарантій для приватного сектора і призводить до помилкових рішень.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно бпливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Західноєвропейська модель

В регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання і дерегулювання.

Криза 1929—1933 р.р. оголила глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів думкою про ефективність конкуренції. В цей період в Західній Європі почали широко використовуватись різні форми втручання держави в економіку. В довоєнний і післявоєнний період розвиток господарських систем Західної Європи відбувався у відповідності з основними рецептами кейнсіанства.

Це проявилось в застосуванні різних інструментів державного регулювання з метою стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов для підтримки високих темпів зростання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподілявся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей , господарства і через створення державних і змішаних підприємств в провідних галузях економіки. В періоди, коли виникала загроза розладу економіки, такі галузі інфраструктури як транспорт, зв'язок, водопостачання, енергетика та інші націоналізувались. Держава активно кооперувалась з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. В 50—70-х роках отримало розвиток нормативне регулювання в сфері тривалості і умов праці, найму і звільнення. Цьому періоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, зокрема система планування у Франції в цей період пройшла два етапи. Перший відноситься до післявоєнного періоду, для якого характерне досить сильне втручання в економіку, прийняття обов'язкових для підприємств планів. В 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави і приватного бізнесу.

Разом з тим, методи дефіцитного фінансування економіки в поєднанні з експансіоністською політикою кредитних органів, які застосовувались в якості державного регулювання ринку в Західній Європі, сприяли інфляції. Тому з початку 80-х років .в них розгорнулась боротьба за скорочення масштабів такого втручання і скорочення державного сектора в економіці.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи почало формуватись нове співвідношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше все зв'язувалось, головним чином, здержавшім втручанням в функціонування приватне- капіталістичного