погіршується і йде спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Але якщо витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, 'він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.
Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.
Конкретні дії Національного банку за умов ринкових відносин мають зводитися до впливу на процеси формування попиту і кон'юнктури позичкового капіталу, здійснення емісії, контролю за грошово-кредитною системою, концентрації тимчасово вільних чи обов'язкових резервів інших банків.
Основними методами кредитно-грошового регулювання є регулювання розмірів банківських резервів, які кожний комерційний банк держави зберігає у центральному банку; маніпулювання обліковими ставками; операції на відкритому ринку (купівля або продаж центральним банком деяких видів цінних папарів). Регулювання розмірів обов'язкових резервів, які тримають комерційні банки проти своїх депозитів, центральний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні, а ординарні засоби грошово-кредитного регулювання не дають такого ефекту. Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів комерційних банків, це призводить до збільшення в них кредитних активів. І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зменшується.
Маніпулювання обліковими ставками грунтується на тому, що комерційні банки продають центральному банку цінні папери, переважно комерційні векселі. Такий продаж називають обліком. Облік цінних паперів править у руках центрального банку за важель регулювання кредитних ресурсів комерційних банків відповідно до кон'юнктури ринку. Якщо, наприклад, центральний банк ставить завдання стримати циклічний підйом, збити інфляцію, він підвищує облікову ставку і цим самим змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати процентні ставки за кредити, які надаються суб'єктам господарювання. У таких випадках починають утримуватися від кредитів, в результаті зменшуються інвестиції в господарство, скорочується попит.
Якщо центральний банк здійснює ліберальну грошово-кредитну політику, має місце протилежний ефект.
Втручання центрального банку в ринок цінних паперів полягає в тому, що він виставляє на вільний ринок державні короткострокові зобов'язання — облігації, векселі, бони, сертифікати. Якщо банк продасть на ринку цінних паперів більшу кількість, наприклад, державних облігацій, їх курс почне неминуче знижуватися. Останнє зумовить зростання доходу тих, хто придбав такі облігації, а це, в свою чергу,справить вплив надоходність усіх інших видів цінних паперів. Комерційні банки, в свою чергу, підвищать процентні ставки за надані кредити, що спричинить зниження ділової активності. Вплив операцій центрального банку на відкритому ринку менш прямолінійний, але більш оперативний і ефективний, ніж облік векселів і регулювання резервів комерційних банків.
Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулювання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомогою фінансово-бюджетних методів.
Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).
Система бюджетного регулювання в Україні є сукупністю засобів розподілу доходів та витрат між ланками бюджетів різного рівня. Бюджетна система складається з загальнодержавного (республіканського) та місцевих бюджетів. Визначено функції кожної ланки бюджетної системи, їхні доходні джерела, закріплено право кожної ланки бюджетної системи на самостійний бюджет, основу якого становлять власні і закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи.
Використання фінансово-бюджетних методів зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами з метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.
Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Ре- . спубліканський бюджет забезпечує необхідними засобами фінансування заходів у деяких галузях економічного та соціального розвитку, які мають загальнореспубліканське значення. До них належать об'єкти народного господарства, які перебувають у сфері монопольної діяльності держави, заходи по цільових науково-технічних програмах, розвиток сфер некомерційного сектору економіки (освіти, охорони здоров'я, культури тощо).
Витрати з державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямих державних інвестицій, прямого фінансування, а й у таких формах, як субвенції, дотації, субсидії. Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з державного бюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії — допомоги, які здійснює держава з державного бюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких моє важливе значення для економіки. Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.
Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи. Через податки держава ставить єдині вимоги до підприємств, організацій та інших юридичних осіб щодо ефективного ведення господарства. Податкова система у світовій практиці державного регулювання знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг. У сучасному господарському механізмі податки покликані посилити правовий захист майнових
