Прогнозування фундаментальних та прикладних досліджень здійснюють за допомогою системного аналізу і синтезу, методів експертних оцінок, сценаріїв, побудови "дерева цілей", морфологічного аналізу. Це дозволяє провести структуризацію проблем, знайти доцільну Послідовність рішень, отримати варіанти кількісних оцінок, вибрати найкращі напрями досліжень.

Прогнозування розробок здійснюється головними інститутами міністерств і відомств разом з інститутами Академії наук України. Головне завдання цих прогнозів полягає у виборі найперспективніших розробок, які суттєво впливають на зростання продуктивності праці, скорочення витрат матеріалів на одиницю продукції, раціональне використання природних ресурсів. При прогнозуванні на стадії розробок застосовуються методи визначення потреб, комбінації методів екстраполяції та методів експертних оцінок.

При прогнозуванні підготовки виробництва прогнозом охоплюється підготовка діючих підприємств до випуску нової техніки, будівництво підприємств для випуску нових засобів і предметів праці.

При прогнозуванні стадії експлуатації об'єктом прогнозування виступає нова техніка, яка надходить у виробництво і в особисте споживання, експлуатація розвіданих запасів нафти, газу та інших ресурсів. У прогнозуванні на стадіях підготовки виробництва, серійного виробництва й експлуатації застосовують методи експертних оцінок, екстраполяції, факторного аналізу, імітаційні методи, систему укрупнених балансових розрахунків.

За кожним пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки визначаються державні органи та наукові організації, які розробляють концепцію відповідного напряму розвитку науки і техніки з визначенням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації та обґрунтовують необхідні для цього витрати. Концепція розглядається Урядом України і після її схвалення є основою для формування державних науково-технічних програм щодо виконання наукових досліджень, створення та освоєння нових видів техніки і технології.

Державні науково-технічні програми є основним засобом реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони формуються і реалізуються на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах (див. підрозд. 11.2). По кожній з державних науково-технічних програм Уряд України визначає орган управління, відповідальний за розвиток і реалізацію програми, призначає керівників програми, надає їм необхідні повноваження, зокрема право розпоряджатися ресурсами.

Для стимулювання участі суб'єктів науково-технічної діяльності в розвитку фундаментальних досліджень, у розробці та освоєнні принципово нових технологій, науково-технічної продукції, створюваних, як правило, відповідно до науково-технічних програм та за конкурсними проектами державних органів, а також державних фондів, що підтримують науково-технічну діяльність, вводиться державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері.

Державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері, як правило, забезпечується фінансуванням та підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах.

Держава забезпечує бюджетне фінансування фундаментальних досліджень і розробок, робіт, що виконують у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення, робіт, пов'язаних з науково-технічним співробітництвом на основі міждержавних угод.

У складі індикативного державного плану економічного і соціального розвитку України розроблюються показники: обсягів фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, державних замовлень (контрактів) на проведення фундаментальних та найважливіших прикладних досліджень, розроблення та освоєння нових технологій, показники науково-технічних програм. Як інформаційні використовуються розрахункові узагальнюючі показники ефективності науково-технічного прогресу.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічною діяльністю є державна науково-технічна експертиза, яка проводиться з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів і, зокрема, забезпечує їх підготовку, сприяє підготовці і перепідготовці її за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює обов'язковий мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти, встановлює державні та іменні премії у галузі науки і техніки.

Важливою формою державного регулювання є створення і функціонування системи науково-технічної інформації. Це передбачає організацію територіальних мереж первинного збирання та обробки усіх видів науково-технічних даних, державних центрів, наукових бібліотек, сприяє відкритості і загальнодоступності інформації.

Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних із створенням, захистом і використанням промислової власності та винаходів.

Метрологія, стандартизація і сертифікація у науково-технічній сфері означає встановлення загальних принципів або характеристик щодо науково-технічної продукції, що є об'єктом стандартизації, технічних вимог, яким повинна відповідати науково-технічна продукція, правил — метрологічних, санітарних, технологічних, організаційних і екологічних та інших вимог щодо виробництва науково-технічної продукції. В Україні, які в інших країнах, введено державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами науково-технічної діяльності. Цю функцію виконує Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) та його територіальні органи. Держава законодавче забезпечує захист права власності суб'єктів на науково-технічну продукцію, створює необхідні економічні умови для міжнародного науково-технічного співробітництва.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сутність і особливості інвестиційної політики України за умов переходу до ринку

У широкому розумінні слова інвестиції — це види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької діяльності та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. У цій главі аналізуватиметься лише та частина інвестицій, яка спрямовується на відтворення основних фондів. Такі інвестиції називають капітальними вкладеннями.

Інвестиції реалізуються через інвестиційну діяльність інвесторів або учасників цієї діяльності. Нині в Україні є такі інвестори (учасники інвестиційної діяльності): підприємства, організації та інші юридичні особи України та іноземних держав, громадяни України та іноземних держав, держава Україна та іноземні держави.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави. Інвестиційна політика держави в будь-який момеьт