Суб'єктами державного регулювання промислового виробництва виступають Міністерство промисловості, Міністерство машинобудування, воєнно-промислового комплексу і конверсії, Міністерство енергетики і електрифікації, а також державні комітети з легкої та текстильної промисловості, з нафти та газу, вугільної промисловості, з використання ядерної енергії та деякі інші.

Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюється у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами-товаровиробниками) і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає уп- . равління з боку міністерств об'єктами, що залишились у сфері державної власності, організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою частини промислової продукції, що виробляється.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику Національного банку України. Але за умов кризи, монополізму виробників та інших особливостей перехідного періоду до ринкових відносин найефективнішими засобами державного впливу на процеси виробництва промислової продукції є методиіндикативного планування, які реалізують державні органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

У процесі формування індикативного плану вони визначають напрями економічного розвитку машинобудівного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового, оборонного комплексів, легкої та інших галузей промисловості, здійснюють прогноз необхідних обсягів промислової продукції, визначають орієнтовні обсяги виробництва продукції, виходячи з мінімальних потреб народного господарства і забезпечення населення продовольчими та промисловими товарами, розраховують потребу держави у промисловій продукції, формують державне замовлення і державний контракт. Орієнтовні обсяги виробництва, промислової продукції, в тому числі державні замовлення (державні контракти), правлять за орієнтири для підприємств усіх форм власності для подальшого врахування останніми у ході складання виробничих планів підприємства.

У складі індикативного державного плану економічного і соціального розвитку розробляються: обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання, виробництво найважливіших видів продукції, що контролюються державою.

Важливими складовими плану є виробництво і поставка продукції до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення. Система державного контракту і державного замовлення в промисловості має задовольнити потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві відносять:

державні дозволи та контроль розміщення промислових підприємств на основі адміністративних важелів;

залучення промислових підприємств незавіежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи;

застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг;

грошово-кредитне регулювання;

регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін;

використання норм амортизації та інших норм та нормативів. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є вироблення і реалізація програм державної підтримки.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ (АПК)

Особливості становлення ринкових відносин в АПК і загальна характеристика механізму державного регулювання

Агропромисловий комплекс України — це цілісна народногосподарська система взаємопов'язаних в своєму розвитку галузей, які забезпечують виробництво сільськогосподарської сировини та продовольства, їх заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню.

До складу функціонально-галузевої структури агропромислового комплексу входять три групи галузей і підприємств:

1. Галузі і підприємства, які виробляють засоби виробництва для усіх підрозділів АПК; це тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, будівельних матеріалів, спеціалізованого автотранспорту і устаткування, меліоративної техніки, будівництво в АПК, виробництво. спеціалізованого устаткування і приладів для галузей АПК, підприємства з промислової обробки гібридного і сортового насіння, комбікормова та мікробіологічна промисловість, підсобні господарства, зайняті виробництвом засобів виробництва для сільського господарства.

2. Галузі сільського господарства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва, а також лісове і ставкове господарство.

3. Галузі, зайняті заготівлею та переробкою сільськогосподарської продукції—, харчова та борошномельно-круп'яна промисловість; галузі легкої промисловості, які здійснюють первинну переробку сільськогосподарської сировини — первинна переробка бавовни, льону, вовни, пуш-но-хутрової сировини; підсобні промисли сільськогосподарських підприємств, які виробляю'ть борошно, масло, сир, переробляють овочі, фрукти. Ядром агропромислового комплексу є галузі сільського господарства. У своєму розвитку вони характеризуються певними особливостями; це вплив природно-кліматичних факторів на характер і організацію виробництва, об'єктивна необхідність використання частини виробленої продукції як засобів виробництва, універсальність основного засобу виробництва — землі. Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в агропромисловому комплексі та особливості його державного регулювання.

Сутність аграрної політики держави у період становлення ринкових відносин полягає у проведенні земельної реформи; розвитку різних форм власності на землю і господарювання; .ліквідації- жорсткого адміністративно-державного управління у сільському господарстві; сприянні розвитку конкуренції; поступовому відмовленні від обов'язкового встановлення державних замовлень (державних контрактів) на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції; розробці і здійсненні цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України та іншими актами законодавства України. Згідно з прийнятим законодавством в Україні є такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які у межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Відповідно до форм власності суб'єктами господарювання у сільському господарстві виступають державні сільськогосподарські підприємства (державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, племінні заводи, конезаводи, господарства по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів тощо), колекивні сільськогосподарські підприємства (селянські спілки), сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, садівницькі товариства, селянські (фермерські) господарства, орендні сільськогосподарські підприємства. У зв'язку із появою нових форм госпрдарювання механізм директивного планування розвитку агропромислового комплексу замінюється механізмом державного регулювання, заснованим переважно на економічних методах