Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості певною мірою характеризує тенденції, що складаються у процесі їх відтворення за умов формування ринкових відносин. Особливу увагу при прогнозі розподілу трудових ресурсів надають зайнятості у народному господарстві. Загальну чисельність зайнятих у народному господарстві обчислюють як різницю між чисельністю трудових ресурсів і населення, зайнятого невиробничою діяльністю (учні з відривом від виробництва та особи, що зайняті у домашньому господарстві, служителі релігійного культу).

Чисельність учнів з відривом від виробництва віком 16 років і старше визначають з урахуванням тенденції їх динаміки у звітні роки, а також виходячи з потреби у підготовці спеціалістів у вузах, технікумах, професійно-технічних училищах, чисельності учнів старших класів загальноосвітніх шкіл.

Для визначення чисельності населення у працездатному віці, що зайняте у домашньому господарстві, слід використовувати дані переписів населення з урахуванням динаміки, що склалася за останні роки.

Показники, які характеризують безпосередньо зайнятість у народному господарстві, обчислюють за такою методикою. Чисельність працівників державних, громадських підприємств, організацій, а також колгоспників визначають, виходячи з тенденцій вивільнення працівників із галузей господарства за кілька останніх років та орієнтовних прогнозів розрахунків темпів виробництва у відповідних галузях.

Чисельність працівників, зайнятих в індивідуальному селянському господарстві та фермерстві, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю у кооперативних, малих підприємствах, обчислюють, виходячи заданих фінансових органів та прогнозних даних про мережу розвитку цих видів діяльності.

Чисельність зайнятих в особистому підсобному господарстві обчислюють, виходячи з обсягів продукції, виробленої у підсобному господарстві та витрат часу на її виготовлення. У розрахунок беруть усе населення, тобто працююче у суспільному виробництві і непрацююче. За підрахунками фахівців, на долю непрацюючих припадає трохи більше половини.

Розділ, який характеризує розподіл зайнятих за сферами і галузями народного господарства, є заключним. Головною пропорцією в ньому є співвідношення чисельності зайнятих у матеріальному виробництві і у галузях невиробничої сфери. При визначенні пріоритетів у розвитку економіки слід дотримуватися такого співвідношення між матеріальною і невиробничою сферами. Більш повно характеризує ринок праці зведений баланс ринку праці. Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, які розробляються обласними органами праці на підставі даних підприємств і організацій та виконкомів міських і районних Рад народних депутатів. Із балансу ринку праці визначається очікувана кількість незайнятого населення. У цю кількість включаються особи, які вперше шукають роботу (здебільшого це випускники загальноосвітніх шкіл); жінки, які мають тривалу перерву у роботі у зв'язку з доглядом за малолітніми дітьми; працівники, вивільнені з підприємств і організацій у зв'язку із змінами профілю, обсягів виробництва і організації праці, інваліди III групи, інші категорії громадян (військовослужбовці, які звільнені з лав армії, дружини військовослужбовців тощо).

Далі здійснюються розрахунки відносно обсягів працевлаштування населення на незайнятих робочих місцях (вакансіях), новостворюваних робочих місцях у різних галузях господарства, на громадських роботах (благоустрій населених пунктів, будівельні, ремонтні і опорядкувальні роботи на об'єктах соціальної інфраструктури). Враховується кількість осіб, які направляються на навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації. Після цього визначається кількість безробітних. Обчислення проводиться за схемою, наведеною у табл. 17.

У заходи щодо забезпечення зайнятості включають витрати на їх реалізацію за цільовими видами витрат. Джерелом фінансування таких витрат є державний фонд зайнятості, який утворюється за рахунок асигнувань з державного і місцевого бюджетів, обов'язкових внесків підприємств, організацій, кооперативів, добровільних внесків організацій і окремих громадян, коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям. Розпорядником коштів фонду є державна служба зайнятості.

Державне регулювання оплати праці

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. За умов класичної ринкової економіки оплата праці регулюється законом вартості робочої сили і законом попиту і пропозиції.

У сучасній ринковій економіці суттєвий вплив на регулювання оплати праці справляють угоди профспілок з працедавцями, а значна частина спеціалістів залучається до праці за контрактом.

У нашому суспільстві, яке донедавна називали розвинутим соціалізмом, кожен член суспільства вважався асоційованим власником засобів виробництва і на основі цього робився висновок, що робоча сила перестала бути товаром, не має вартості і зберігається лише видимість товару робоча сила, яка породжена зовнішньою формою наймання ро­бочої сили і виплатою робітникам заробітної плати. За таких умов здійснювалося планування оплати праці у вигляді прямого або нормативного встановлення фонду заробітної плати у галузях виробничої сфери, через встановлення показника середньої заробітної плати і планової чисельності працівників у невиробничій сфері, в процентах до загального обсягу робіт (обсягу роздрібного товарообороту, наприклад, у торгівлі).

З метою захисту населення від зростання цін за умов кризового стану економіки України для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму здійснюється державне регулювання оплати праці, адекватне умовам перехідного до формування ринкових відносин періоду.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, що