Безпосередньо комерційно-господарську діяльність за закріпленою номенклатурою товарів здійснюють зовнішньоторгові госпрозрахункові організації Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, Українське госпрозрахункове зовнішньоторговельне об'єднання "Укрімпекс", Акціонерна компанія іноземного туризму. Найбільш представницьким є четвертий рівень організаційних структур, який представлений сукупністю підприємств різних форм власності, в тому числі спільних. Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної. діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контрактів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Переведення зовнішніх економічних відносин, в тому числі відносин з суверенними державами СНД, на економічну основу пов'язане із створенням внутрішнього ринку і підтримкою конвертованості грошової одиниці. Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому економічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть виробництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок;

зовнішньоекономіна діяльність України орієнтуватиметься на залучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємстб та вільних економічних зон;

передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів послуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажування за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;

Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;

надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних поставок продукції і товарів, що входили до складу колишнього СРСР, вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляєтья;

Україна сприятиме виконанню підприємствами і організаціями централізовано регульованих міждержавних поставок продукції і товарів, організації розрахунку і взаємного обміну інформацією про хід взаємних поставок; встановлюватиметься взаємовигідний порядок проїзду транспорту, що належить юридичним і фізичним особам іноземних держав, на своїй території.

Висновки.

Розглянуті в монографії питання, безумовно, не вичерпують всіх сторін державного регулювання економіки перехідного періоду. Некласичність кризи економіки в Україні вик­ликана деякими особливостями у виникненні, які і визначили її суть. До числа цих причин слід.віднести:

- неефективність суб'єктивістської системи господарювання, яка відкидала закони ринкової економіки і грунтувалась на волюнтаристичних рішеннях в користь політичних цілей і амбіцій, і яка протягом багатьох років переважала в системі управління в колишньому СРСР: .

- домінування адміністрування в системі діяльності органів виконавчої влади, яке не може забезпечити достатньої дії на суб'єктів виробничих відносин в умовах розвитку недер­жавних форм власності:

розпад державної системи планування, розподілу створеного продукту, абсолютного контролю за цінами при відсутності інституціонального і громадського регулювання і умов для цивілізованих ринкових відносин;

- абсолютний монополізм, який панував в економіці адміністративно-командного типу, і який дістався Україні у спадок, і при відпуску контролю за цінами, нерозвинутості кон­куренції, антиілонопольного регулюваня викликав гіперінфляцію;

- глибока структурна деформація економіки, яка характеризується домінуванням виробництва продукції важкої промисловості і підприємств ВПК, орієнтацією виробництв на виробничий цикл в рамках єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, перманентною перенапруженіс-тю відтворюючої структури, деформацією в рівнях економічного розвитку регіонів, внутрігалузевими диспропорціями;

- невизначеність в розподілі економічних функцій між законодавчою та виконавчою владою, між центром та регіонами, переважання мікроекономічного мислення у значної частини працівників державних органів управління, часта зміна урядових структур, нестабільність законодавства.

Таким чином, поряд з чисто класичними причинами кризи в Україні діють причини, які обумовлені хаосом в системі управління і виробництва. Сказане виводить значно ширший спектр проблем державного регулювання економіки перехідного періоду, ніж підняті в даній монографії.

Заслуговують уваги і детального дослідження особливості державного регулювання науково-технічної та інвестиційної діяльності, промислова політика і державне регулювання промислового виробництва, особливості державного регулювання відносин в АПК. Очевидно, що ретельного дослідження вимагають проблема регулювання ринку праці в Ук­раїні, питання соціального захисту населення і регулювання рівня життя населення в період формування ринкових відносин. Важливо дослідити особливості формування і регу­лювання ринку послуг, проблеми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, суть і механізм реалізації регіональної політики України.

Всі ці проблеми вимагають комплексних досліджень і могли б стати об'єктом колективної праці.