Економічне вчення А.Сміта
Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична політична економія досягла найвищого розвитку.
Народився А.Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселяється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослідження про природу і причини багатства народів», її було опубліковано 1776 р. і вона здобула Смітові світову славу. Його стали називати «шотландським мудрецем», творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт був митним комісаром Шотландії.
Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання ЇЇ комплексного дослідження. У своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. У «Багатстві народів», зокрема, Сміт досліджує «людину економічну», однак не ізолює ЇЇ від двох інших аспектів людської природи.
Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він аналізує як внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні зовнішні прояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється в тім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів, економічних категорій, неоднаковість таких у різних народів, і вважає, що вивчення й пізнання їх можливе лише в процесі еволюції.
Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.
Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «своїм дозвіллям, свободою, спокоєм»1. Схильність до обміну, «схильність міняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший»2 — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через поділ праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує ЇЇ продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигоду для всього суспільства.
Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука», тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктивної закономірності природи — дії об'єктивних законів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.
Дія об'єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність дії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто із законами природи.
У концепціях наступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо К.Маркса — саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.
Ідею природного порядку Сміт поширює І на діяльність держави. Він є прихильником економічного лібералізму, вільної гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної плати.
Поділ праці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які зв'язували Його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства — працю. Вступ до свого твору він починає так: «Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти в інших народів»1. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вважає поділ праці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв» .
Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється: 1) збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.
Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну. «...Схильність до обміну й була тим, що породило поділ праці»3. Насправді було навпаки: саме поділ праці є передумовою обміну.
Не можна погодитись із зауваженнями критиків А.Сміта, що
