праці".
Прикладів використання такого підходу небагато. У практиці інвестування використання цього підходу може бути обмежене ступенем конкурентності ринку праці, обсягом потоків інформації та мобільністю трудових ресурсів. Утім, якщо люди певних професій, які вважаються шкідливими через вплив несприятливих зовнішніх факторів, дістають надбавку "за шкідливість", цей підхід можна використати для визначення розмірів надбавки.
Оцінка транспортних витрат Підхід, що враховує транспортні витрати, дуже інтенсивно використовувався у розвинених країнах для визначення рекреаційних товарів, а відтак — їх цінності. Дані, одержані при розробці цього підходу в 1950-1970-х роках, мають в основі просте припущення, що спостережувана поведінка може бути використана для побудови кривої попиту та оцінки споживчого надлишку товару, який не має цінового виразу і пов'язаний з довколишнім середовищем, якщо дедалі вищі витрати на транспорт розглядатимуться як сурогат змінної цін на виході.
Ціна операції, що передбачає наявність звичайного товару, може розглядатись як вияв готовності платити за право користування даним товаром (правом користуватися певним благом в результаті придбання цього товару). Рекреаційні товари (що мають культурний, історичний та ландшафтний аспекти) являють собою окремий випадок. Звичайно такі товари (за приклад ми візьмемо громадський парк) надаються безплатно або за номінальну вхідну плату. Вигода чи користь, одержувана користувачами парку, набагато більша і являє собою споживчий надлишок. Для оцінки загальної кількості споживчого надлишку ми вивчаємо ступінь реального користування парком для побудови кривої попиту.
Задля використання методу транспортних витрат було проведено дослідження з метою визначення існуючого характеру користування парком. Респондентів просили повідомити час і транспортні витрати, пов'язані з відвіданням зон відпочинку, відстань до місця відпочинку та інші соціоекономічні змінні. Зона початкових користувачів парку звичайно визначається з погляду збільшення відстані (або фінансових витрат), щоб дістатися до парку. Як правило, таке дослідження показує, що частота користування парком фізичними особами, яка звичайно вимірюється кількістю відвідувань на 1000 чоловік населення, обернено пропорційна відстані між парком та місцем проживання. Іншими словами, чим вищі витрати на оплату квитків і більше часу потрібно на те, щоб дістатися до парку, тим менша для такого споживача ймовірність користування парком.
Щоб побудувати шукану криву попиту, необхідно зробити кілька допущень і провести ряд кроків. По-перше, припускається, що фізичні особи мають однакові функції як користувачі (або можуть бути об'єднані в групи за ознакою місця проживання, до яких входять люди з подібними функціями користувачів). По-друге, припускається, що люди реагуватимуть на рівень транспортних витрат так само, як і на підвищення вхідної плати в парк. Це означає, що при певній величині вартості вхідного квитка (або транспортних витрат) ніхто парком не користуватиметься. За інших рівних умов відвідання парку стане надто "дорогим". По-третє, проведено розрахунки, які показують зменшення частоти візитів у всіх зонах по різних незалежних змінних (залежних і незалежних від витрат на транспорт). Виведено найпростіше рівняння регресії, яке показує співвідношення між частотою відвідання парку та витратами на транспорт. Це рівняння потім використовується у визначенні зони споживчого надлишку для користувачів парками в усіх зонах. Ця величина обчислюється окремо по кожній зоні, використовуючи рівняння вартості проїзду з початковими значеннями для кожної зони. Відтак робиться припущення, що компонент вартості проїзду зростає поступово, а відвідуваність парку падає з кожним збільшенням вартості. Це робиться для того, щоб визначити точку, коли кількість відвідань парку дорівнюватиме нулю. Накреслюється крива попиту для цієї зони і визначається точка, в якій попит на відвідання парку дорівнюватиме нулю. Площу під визначеною таким чином кривою попиту називають площею надлишку користувачів парку в даній зоні. Розрахунки повторюються для кожної зони, а споживчі надлишки підсумовуються для визначення загального споживчого попиту на парк.
Слід наголосити, що величина транспортних витрат сама по собі не дорівнює цінності парку. Дані про транспортні витрати використовуються лише для визначення кривої попиту. Крім того, підхід з погляду транспортних витрат заснований на вже сформованому характерові користування парком для визначення цінності і значною мірою залежить від наявності інших альтернативних місць відпочинку.
Хоча використання підходу з погляду транспортних витрат спершу видавалося непридатним для більшості інвестиційних проектів, цим прийомом часто користуються для того, щоб визначити вартість компонента більшого проекту. Наприклад, проект будівництва греблі з водоймою може спричинитися до появи нової зони відпочинку, де можна буде кататися на човнах, а також реалізувати проект по розвитку плавання та аматорської риболовлі. Підхід з погляду транспорт-витрати може визначити цінність використання місцевості для відпочинку (але тільки після заводнення та початку користування). За допомогою такого підходу можна аналізувати культурно-історичні місця як потенційні зони відпочинку. В таких випадках одержана вартість має бути чітко визначена як мінімальна оцінка лише частини загальної оцінки ресурсів.
Контрольні запитання
1. Що таке екологічний аналіз?
2. З чого треба починати, оцінюючи екологічні наслідки проекту?
3. Як трактують вигоди та витрати в екологічному аналізі?
4. Що таке прийоми "уявного" ринку?
5. Що треба знати для використання прийому "зміна продуктивності"?
6. Як вимірюється втрата доходу в екологічному аналізі?
Тести до теми "Екологічний аналіз"
1. Метою екологічного аналізу інвестиційного проекту є:
а) оцінка наслідків впливу на забруднення атмосферного повітря;
б) з'ясування однозначності всіх передумов проектного аналізу;
в) встановлення потенційної шкоди довколишньому середовищу під час здійснення та експлуатації проекту і визначення заходів, необхідних для її пом'якшення або відвернення;
г) розробка плану збереження природного середовища.
2. Неодержана вигода — це:
а) шкода довколишньому середовищу;
б) витрата;
в) вигода мінус витрата;
г) вигода "з проектом" мінус витрата "без проекту".
3. "Уявний" ринок — це підхід, при якому:
а) ринкові ціни