3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впливати дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливання курсу можуть викликати депресію в галузях, що виробляють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збільшиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфляція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з метою усунення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсидування деяких експортних товарів. Головна проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимогу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Після цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей невеликий запас валюти між різними імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негативним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обмежується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваючих валютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визнана як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.

Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішенні центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво країн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання застосовуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніколи не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політики — країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного використання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика протекціонізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.

Існують такі протекціоністські заходи:

а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;

б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену кількість;

в) нетарифні бар'єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів. Наприклад, Великобританія заборонила імпорт вугілля, Норвегія до 1984 р. забороняла імпорт продовольства з метою збереження національної галузі.

Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи висуваються на підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист галузей, пов'язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування тарифів, квот та інших бар'єрів робить імпортні товари й послуги дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.

До важливих важелів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належить і регулювання міжнародної міграції робочої сили, тобто переміщення працездатного населення, зумовленого економічними причинами. Обсяг міграційних потоків регулюється з урахуванням професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили. Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих спеціалістів.

Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило, узгоджується з нормативними актами Міжнародної організації праці та закріплюється регіональними чи двосторонніми угодами (у 1994 р. така двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовнішньоекономічну діяльність покладаються особливі завдання. Для України першочерговим завданням у галузі зовнішньоекономічних зв'язків стає інтеграція у світову економіку.

2. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльності включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;

міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні валютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці; міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтеграцію.

Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окремих держав або світовій економіці й значною мірою залежить від них.

Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжнародного розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і якісних змін характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів; в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення масштабів міграції робочої сили; е) прискорення й розширення процесів інтеграції економік країн і регіонів.

Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в основних планових