— допускає сполучення наявних тенденцій з деякими гіпотезами у відношенні закономірностей розвитку процесів, що випливають з їхньої логічної чи фізичної сутності. У своїй основі це сполучення уможливлює коректування результатів формальної екстраполяції або параметрів уже побудованої економетричної моделі виходячи з додаткових зведень, припущень. У доцільності такого коректування американський економіст П.Самуельсон помітив«...я підозрюю, що кращі прогнози, що не використовують формальних методів, так само гарні чи погані, як і кращі економетричні прогнози. Справді, на такі думки повинна наводити той факт, що майже всі економетрики, за рідкісним винятком, коректують параметри моделей за допомогою неформальних методів, вважаючи, що це поліпшує результати».
Дуже часто для таких коректувань застосовують експертні методи, так що в цьому випадку можна говорити про деяку систему економетричного й експертного прогнозування. З цього приводу американський економіст М.Уїтмен пише: «Економетричні моделі полегшують обробку величезних масивів інформації й оцінку різних економетричних сценаріїв і альтернативних варіантів економічної політики. Використання економетричних моделей дозволяє спиратися на критерії точних дисциплін і одержувати внутрішні погоджені прогнози. Однак сирі результати модельних розрахунків так само, як і їхні основні передумови, повинні бути піддані ретельному експертному аналізу». Як було відзначено раніше, однієї з причин, що обумовлюють необхідність таких коректувань, є досить високий ступінь невірогідності вихідної інформації, використовуваної в спеціальних розробках.
Разом з тим існують і об'єктивні причини «недовіри» прогнозам, отриманим на основі формальної екстраполяції. Вони зв'язані з чинністю закону переходу кількості в якість. Справа в тім, що прогнозна модель розробляється на основі вихідних характеристик процесів, що мали місце в минулий період часу. Для цього періоду вона може досить точно відбивати взаємозв'язку між досліджуваними явищами, однак у майбутньому масштаби даних явищ можуть змінитися, як і характер взаємозв'язків, тобто для прогнозного періоду «більш придатної» повинна бути інша модель, про яку в принципі не можна нічого припустити на основі наявної інформації. Цю іншу модель можна одержати з екстраполяційної, власне кажучи, лише шляхом коректування останньої, проведеної з обліком яких-небудь інтуїтивних здогадів, що випливають з аналізу розглянутої проблеми.
Література
Відяпина В.І. Загальні принципи економетричного прогнозування. – М., 2001.
Дж. Мейлор. Машини і імітаційні експерименти з економетричними моделями. – М., 2000.
Дж.Джонстон. Економетричні моделі. – М., 1999.