Неокласична теорія

Неокласицизм - суб'єктивна школа в економічній теорії. Виникла в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Марксизм всебічно критикував капіталізм і обґрунтував неминучість його загибелі, тому що він оснований на приватній власності та експлуатації. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цю функцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи.

Біля початків неокласицизму стояли такі відомі економісти, як австрійці К.Менгер (1840-1921 pp.), Бем-Баверк (1851-1914 pp.), американець Джон Бейтс Кларк (1847-1938 pp.) і Альфред Маршалл (1842-1924 pp.) - англійський економіст. Серед сучасних представників неокласицизму найбільш відомі: Джеймс Едуард Мід (нар. 1907 р.), Джон Хікс (нар. 1904 p.) - Великобританія, Мілтон Фрідмен (нар. 1912 p.), Василь Леонтьєв (нар. 1906 p.) - США.

Панування неокласицизму в економічній думці було суттєво підірвано розвитком кейнсіанства, представники якого виступили з обґрунтуванням необхідності державного регулювання економіки. Проте неокласицизм як течія, в політекономії не зникає. Його прибічники переглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визнають необхідність часткового втручання держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил. Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери. Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважають стійке - в межах 4-5% на рік - зростання грошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагають різкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивна політика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості (інфляції) економічного зростання.

Почала інтенсивно розвиватись “неокласична теорія”, яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку – реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави. Виникла неокласична школа яка включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Спираючись на нові методологічні принципи марженалісти створили цілісну теоретичну систему. В 90рр. вона бувши доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок цьому новому напряму в економічній теорії.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу – задоволення проблем людини.

Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних країнах світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії – кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції.

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. 20ст. знову спостерігається зростання його популярності, відбувається так зване неокласичне відродження.

Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Економісти, яких називають неокласиками займаються розробкою різних проблем і являють практично не одну, а різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються і сферою інтересів і глибиною проблем, що аналізуються і одержаними результатами-висновками та рекомендаціями.

Засновником та главою Кембриджської школи був А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”(“The Principles of Economics”) – 1890р.

У цій та інших своїх працях він намагався розробити універсальну економічну теорії на основі об’єднання різних концепцій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Маршалл переосмилив та переробив теорію трудової вартості (об’єктивна сторона, дія об’єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія