Оборотні фонди підприємства

План

Склад і структура оборотних фондів підприємства та їх характеристика.

Нормування витрат.

Ефективність використання.

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову і вартісну форму. До обліку оборотних фондів включають –

виробничі запаси

незавершене виробництво

напівфабрикати власного виготовлення

витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси – запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво – це предмети праці обробку яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено у даному виробничому підрозділі підприємства, абе які потребують дальшої обробки в інших підрозділах.

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Це залежить від типу виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення) і змінюються в часі повільно, без різких коливань.

По Україні виробничі запаси = 70%

незавершене в-во = 25%.

Динаміка оборотних фондів по окремих елементах така – відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшується, а незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів ростуть.

2. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самим підприємством, або на їхню вимогу галузевими науково-дослідними організаціями.

Вини норм за класифікаційними нормами

а) за призначенням – норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива;

б) масштабом дії – групові (на однакові види продукції) індивідуальні;

в) періодом дії – річні (для поточного планування) і перспективні;

г) ступенем деталізації об’єктів нормування для деталі і виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів – специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає такі принципи – прогресивність, технологічно же економічна обґрунтованість, динамічність, забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрати – це гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять величину витрат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрат включає

корисну (чисту) витрату

технологічні відходи і втрати

інші організаційно-технічні витрати (під час транспортування, зберігання).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний.

Найбільш прогресивним є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

Дослідно-лабораторний метод – норми витрат визначають за допомогою проведення низки дослідів і досліджень, його використовують для нормування допоміжних матеріалів і інструменту.

Звітно-статистичний метод – полягає в тому, що норми витрат, виходячи із звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного певного зниження норм у наступні роки. Його використовують, як виняток – для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

3. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях н/г, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

- зниження ваги виробів;

- зменшення питомої витрати матеріалів;

- скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

- використання відходів та побічних продуктів;

- утилізації вторинних ресурсів;

- заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Способи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

- первинна обробка та збагачення сировини;

- комплексна переробка сировини;

- застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

- запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно-економічні заходи

- удосконалення матеріальних нормативів;

- поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

- упорядкування системи ціноутворення;

- застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та способів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити

комплексній переробці сировини