Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процента — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнатурального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу.

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХуП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізме. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалась за