У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


у рівні розвитку виробничих сил різних країн та регіонів. Технологічні відмінності настільки великі, що можна говорити про існування в сучасному світі різних технологічних епох. Ряд “анклавів” всередині країн, що розвиваються, де переважає натуральне господарство, практично не включений у МПП. Істотним фактором участі країни в МПП є її зовнішньоекономічна політика. В країнах світу явно простежуються дві тенденції: 1)лібералізація зовнішньоеконмоічних зв'язків; 2)посилення протекціонізму, тобто посилення торгівельно-політичного режиму. В цілому у світі переважає тенденція до лібералізації, хоча в певні періоди спостерігаються спалахи протекціонізму. Вільна торгівля залишається більш вигідною в порівнянні з політикою обмежень імпорту та експорту. Протекціонізм та інші державні обмеження перешкоджають МПП, знижують адаптаційні спроможності національної економіки до мінливих умов світового господарства. Замкненість країни, особливо тривала, призводить до хронічної економічної відсталості, консервації недосконалої галузевої структури господарства та його низької ефективності. Фундаментальні зміни в сучасному МПП відбуваються в його матеріально-речовому змісті та пов'язані з революційними змінами у розвитку виробничих сил. Загальна картина така: весь спектр інтернаціоналізованих сфер господарства зсувається у бік: 1)дедалі складніших виробництв, особливо високотехнологічних; 2)від готових виробі вдо напівпродуктів, деталей, операцій; 3)від матеріальних продуктів у бік нематеріальних відносин. Зсув від традиційних у бік наукомістких та технологічно складних виробництв збільшує масштаби міжнародних обмінів, що носять явно виражений коопераційний характер. Стійка третя тенденція – дематеріалізація світогосподарчих зв'язків – зобов'язана не тільки зростанню власне сфери послуг та інформації, а й таким процесам, як заміна при обмінах предметів інформацією про способи їх виробництва тощо. Істотні зміни у змісті та формах МПП пов'язані з процесом транснаціоналізації, що набув з 1970-х років глобального характеру. В результаті зовнішня торгівля як історично перша та протягом довгого часу панівна форма світогосподарчих зв'язків втратила свій класичних вигляд та самостійний характер, ставши приблизно на 2/3 залежною від транснаціональних корпорацій та на 1/3 перетворившися на “квазіторгівлю” між підрозділами однієї і тієї самої ТНК. Збереження тільки цієї моделі як єдиної породжує глибокі суперечності і передусім відриває виробничу ланку країни від світового інтернаціоналізованого відтворюючого ядра, представленого насамперед ТНК. В результаті відбувається трансформація традиційного МПП, що пов'язано з можливостями взаємодії країн ан адвох рівнях: на міждержавному та міжфірмовому. Національне господарство ділиться на окремі частини, що стають ланками різних транснаціональних виробничо-фінансових утворів. Пройшовши ряд стадій розвитку, МПП та світове господарство вступили в якісно нову стадію, яку можна назвати інтеграційною хвилею. Це найпотужніша з тенденцій глобалізації, що існували досі, і триває приблизно з 1950-х років, охоплюючи практично всі країни. Особливе місце у системі МПП посідають країни, що розвиваються. Як відомо, розпад феодалізму та зародження сучасного світового господарства збіглися з великими географічними відкриттями. Ринкові відносини, що розвинулися у Європі, почали набувати інтернаціонального характеру. Цьому сприяла колоніальна політика провідних європейських держав. Підкорення інших країн та перетворення їх на колонії та напівколонії найчастіше здійснювалося насильницьким шляхом. Розвиток промисловості у країнах-метрополіях спирався на колонії та напівколонії як їхні аграрні та сировинні придатки. З розпадом колоніальної системи, що відбувся після двох світових війн, різкої зміни у принципах поділу праці між колишніми метрополіями та колоніями не відбулося. Приблизно з кінця 1970-х – початку 1980-х оформився “новий територіальний поділ праці”, сутність якого у переході країн, що розвиваються, до стратеії промислового експорту, причому, що важливо, здебільшого на ринки розвинених країн. Експортну стратегію дослідники пов'язують із “нафтовим шоком” – 1973 роком, котрий через світове падіння виробництва знизив попит на капітал у розвинених країнах. Надлишки капіталу сунули до країн, що розвиваються. Почалося переведення промисловості – відплив ряду трудомістких галузей з розвинених країн до країн, що розвиваються. При цьому капітал мав виграш на ціні робочої сили. Почалася індустріалізація країн, що розвиваються, орієнтована на зовнішній ринок. Експорт з країн, що розвиваються, пов'язаний із виробництвом товарів високої якості, оскільки ці товари спрямовувалися на ринки західних країн. Експортна стратегія зачепила насамперед нові індустріальні країни, а також ряд інших країн, що розвиваються. Найновіша тенденція в цій групі країн – заміщення експорту зарубіжним виробництвом, тобто проникнення до економіки цих країн ТНК, що розміщують тут виробництво, яке орієнтується не на експорт, а на місцевий ринок. Цей процес розвивається насамперед в тих країнах, де ринок достатньо великий та диференційований.

КРИТЕРІЇ СОЦІАЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОЇ ТИПОЛОГІЇ КРАЇН СВІТУ. ТИПИ КРАЇН СВІТУ. Країни – це одиниці, що важко співставляти, вони різко розрізняються за розмірами територі, істотними є розбіжності всередині країн у їхній просторовій організації, у склад території багатьох держав входять ексклави (несуміжні території). Критерії виділення країн: 1)ВВП та ВНП. 2)Індекс людського розвитку; 3)у якості критерію для слаборозвинених країн використовується споживання зерна на душу населення. ВВП вираховується за формулою “ВВП = C + G + I + (Ex – Im)” , де С – сума, витрачена на придбання споживчих товарів та послуг сім'ями (у високорозвинених країнах досягає 2/3 ВВП), Ех – експорт, Im – імпорт. ВВП являє собою виражену в доларах загальну суму товарів та послуг, вироблених за рік у країні (це кінцевий продукт; неготовий продукт до ВВП не включається, крім експорту). G – державні витрати (урядові витрати на оборону, витрати місцевої влади для допомоги малозабезпеченим, на охорону довкілля тощо) – приблизно 15% від ВВП. І – інвестиції (капіталовкладення), тобто суми, витрачені неурядовими організаціями: будівництво заводів, придбання обладнання – теж приблизно 15%. ВНП

Сторінки: 1 2 3 4 5 6