З наведеного вище положення випливає, що сфера докладання зусиль Кабінету Міністрів України є досить широкою і різноманітною. Так, він має забезпечувати охорону культурної спадщини народностей і націй України, розвиток культури, формування комплексної системи підтримки закладів культури, її діячів, їх професійних об’єднань; реалізовувати програми розвитку освіти, дбати про більш ефективне використання її потенціалу, зміцнення її матеріальної бази тощо;

4) розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. Усі ці програми є особливо важливими концептуально-прогностичними документами, спрямованими на зміцнення України, а тому вони мають неабияке значення для її соціально-економічного розвитку;

5) забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Положення про необхідність забезпечення Кабінетом Міністрів рівних умов розвитку всіх форм власності ґрунтується на принципах і закономірностях побудови ринкової економіки. Адже передумовою її виникнення є рівноправний, вільний розвиток усіх форм власності та видів економічної діяльності в межах закону;

6) розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді звіту про його виконання. Конституція України визначає роль Кабінету Міністрів у регламентованій законом діяльності органів державної влади по складанню розгляду, затвердженню і виконанню бюджету;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

Під цими заходами розуміється система політичних, економічних, соціальних і правових заходів, спрямованих на забезпечення еволюційного розвитку суспільства і держави, запобігання і покладення краю зовнішнім і внутрішнім загрозам. Треба наголосити, що діяльність Кабінету Міністрів України у цій сфері підпорядкована Раді національної безпеки і оборони, яка відповідно до ст.107 Конституції України функціонує при Президентові України і координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони;[45]

8) організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України митної справи. Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють налагодження міжнародного економічного співробітництва, торгівлі, кредитування тощо, а під митною справою – стягнення зборів за перевезення вантажів через державний кордон, а також за користування з цією метою шляхами, мостами, портовими спорудами тощо;

9) спрямування і координація роботи Міністерств, інших органів виконавчої влади[46]. Це проявляється не тільки в участі Кабінету Міністрів в їх утворенні, реорганізації та ліквідації, а й у визначенні ним їх структури, штатів, компетенції, порядку взаємодії, підзвітності та підконтрольності.

Не треба забувати, що Кабінет Міністрів України користується правом законодавчої ініціативи й бере активну участь у розробці законопроектів, що створюють правову основу для розвитку ринкових відносин, вирішення нагальних економічних і соціальних проблем.

Перелік повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених ст.116 Конституції України, не є вичерпними. Конституцією і законами України, актами Президента України можуть передбачатися в інші повноваження Кабінету Міністрів. [47]Хоча Конституція України ліквідувала верховенство однієї влади над іншою, вона все ж встановила, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Згідно з ч.5 ст.114 Конституції України структурною ланкою виконавчої вертикалі є центральні органи виконавчої влади. Конституцією передбачено певний порядок їх утворення і функціонування.

Функції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначаються Указом Президента України від 12 березня 1996 р. “Про загальне положення про міністерство", інший центральний орган державної виконавчої влади”. Завдання та функції конкретних міністерств та інших органів державної виконавчої влади встановлюються положеннями про згадані органи, затверджуваними Президентом України.[48]

Загалом треба визнати, що міністерства є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади. Вони створюються для організації державного управління в найбільш важливих сферах соціально-економічного і політичного життя і у більшості випадків є органами галузевого управління. Про значення, яке надається міністерствам, свідчить те, що їх керівники (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів (ст.114 Констиції України).

Державні комітети – це центральні органи виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління. А відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління у тих сферах, які не є об’єктами сфери впливу з боку міністерств і комітетів.

Наступною ланкою виконавчої вертикалі є місцеві органи виконавчої влади. У Конституції України (ст.118) зазначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень, відповідальні перед Президентом України; Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Крім того, місцеві державні адміністрації в цілому підзвітні і підконтрольні відповідним радам народних депутатів (обласним та районним) у частині повноважень, делегованих їм цими радами, а також органам виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, не тільки голови місцевих державних адміністрацій, а й самі адміністрації знаходяться у системі подвійного підпорядкування. Щодо них запроваджено принцип вертикальної та горизонтальної субординації, який не завжди є ефективним і виправданим.

Згідно із Конституцією України місцеві адміністрації на відповідній території забезпечують:

виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

підготовку та відповідних обласних і регіон них бюджетів;

звіт про виконання відповідних бюджетів