Щодо видів функцій держави, то вони, звичайно, поділяються на кілька груп, залежно від соціального призначення, сфер діяльності, тривалості здійснення тощо.

За соціальним призначенням державної діяльності виділяються такі функції, які характеризують призначення держави, найбільш загальні напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а в різній мірі багатьма ланками державного апарату. Крім того основні функції мають комплексний характер, їхнім об’єктом є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певний вид державної діяльності. До основних функцій держави належать, наприклад, функції охорони права і свобод людини й громадянина, захисту правопорядку, законності тощо.

За сферами діяльності держави її основні функції поділяються, звичайно, на внутрішні і зовнішні. Внутрішні здійснюються в межах держави, бо в них виявляється внутрішня політика. До цієї групи функцій належать такі: економічні функції (держава регулює розвиток ринкового господарства, забезпечуючи ефективність, стабільність і справедливість економічних процесів); соціальні функції (держава регулює соціальні відносини в суспільстві між основними класами, верствами і групами населення); функції забезпечення правопорядку (держава охороняє інтереси суспільства, права й свободи громадян, здійснює правосуддя та нагляд за точним додержанням законів). Поряд з внутрішніми функціями у держави є важливі зовнішні функції, що підпорядковані завданням захисту території, на яку поширюється її суверенітет.

Для захисту державних кордонів країни створюються збройні сили. До зовнішніх функцій держави відноситься також зовнішньополітична діяльність, що спрямована на забезпечення сприятливих міжнародних умов для розвитку суспільства.

Державні функції нашої держави у чинній Конституції України, законодавчо закріплені у таких статтях.

Ст.3 Основного закону зазначає, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найважливішою соціальною цінністю. Тому права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17 Конституції України). Органи державної влади та місцевого самоврядування, інші посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ч. 2 ст.19 Конституції України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч.4 ст.13 Конституція України).

Важливою проблемою є пошуки оптимального співвідношення між державним втручанням в економічні процеси і вільними відносинами. Як показала практика, держава в нашій країні виявилась перевантаженою економічними функціями, що негативно впливає на виробництво. Сучасне розуміння державного регулювання господарською діяльністю передбачає не командування економікою, а встановлення чітких правил вільної конкуренції, чітку визначеність з податковою політикою, а також здійснення контролю за правильним дотриманням законів.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ч.2 ст.15 Конституції України).

Забезпечення економічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, катастрофи планетарного масштабу Українського народу є обов’язком держави (ст. 18 Конституції України).

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування Української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України (ч.2 ст.10 Конституції України).[16]

Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України).

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12 Конституції України).[17]

Орієнтиром для розбудови держави повинна бути Ідея націоналізму – вважає Голова ОУН., останній Президент УНР в екзилі М.Плав’юк. Хоч би якою корисною не була зовнішня допомога у становленні української економіки, справжня і довготривала перемога буде та, яку здобуде сам народ. І саме націоналізм у наступному тисячолітті матиме виняткову роль у гармонійному розвитку української нації, визначаючи характер існування всієї держави. До цього вже прийшли інші народи, до цього прийде і Україна.[18]

Говорячи про основні конституційні вимоги щодо закріплення у Конституції України засад поділу на структури державної влади, треба мати на увазі, що Основний Закон досить послідовно визначає процес закріплення державної влади народом відповідно до ст.5 Конституції, у якій йдеться про державну владу взагалі, єдиним джерелом якої є народ – (перша стадія), потім закріплює положення про її поділ на підставі вироблених конституційною практичною країн світу стандартів (друга стадія) і, нарешті, визначає, в цілому, систему органів, які здійснюють державну владу (третя стадія) – ст. 8 Конституції України.[19]

Відтак можна сказати, що на першій стадії народ дає державну владу органам держави, а на другій – ділить її на три форми, а на третій стадії може об’єднати цю владу у систему державних органів, оскільки відповідно до ст.5 ч.3 конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповано державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конституції України “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”.[20]

Поділ влад означає не лише розосередження, розподіл, демонополізацію влади, а її дійсне, реальне взаємо урівноваження, при якому жодна з трьох влад не в змозі ущемлю вати або підпорядковувати собі інші і вимушена