Положення цієї частини даної статті Конституції України спрямоване на те, щоб запобігти піднесенню однієї з влад над іншими, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму у суспільстві. Воно передбачає вже зазначену у попередньому параграфі систему “стримання і противаг”, спрямовану на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобокість підходу до вирішуваних питань. Воно також покликане забезпечити в кінцевому рахунку раціоналізацію й оптимізацію діяльності держави, всіх її структур і на цій основі підвищити ефективність управління державними справами.

Розподіл влади, виникнувши як ідея, як теоретична концепція, перетворився поступово на політичний і конституційний принцип. Він означає:

розподіл функцій і компетенцій між державними органами згідно з вимогами розподілу праці;

закріплення визначеної самостійності кожного органу влади при здійсненні повноважень;

надання кожному органові можливості протиставити власну думку рішенню іншого органа контролюючи цим його дії.

Для сучасних демократичних держав, і України в тому числі, характерне посилення розриву між юридичним і фактичним становищем різних державних частин механізму. Концепція, закріплена в конституції і конкретні повноваження вищих органів державної влади, часто не відповідають їх реальному втіленню на практиці.[21]

Розподіл влад – це застиглий стан відокремлених державних структур. Це працюючий механізм, який досягає єдності на основі складного процесу погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених на випадок конфліктних ситуацій. Власне, із законодавчого закріплення принципу розподілу державної влади і починається сама її організація. Початком організації державної влади є закріплення (принципу розподілу державної влади) загальної системи органів, які здійснюють цю владу. Згідно з ч.2 ст.6 Конституції України складовими цієї системи є органи законодавчої, виконавчої та судової влади.[22]

У цій же частині у первинному вигляді закріплені основи системи “стримань і противаг”. Згадані органи здійснюють своє повноваження у встановлених Конституціях межах і відповідно до законів України.

Що до системи органів, які здійснюють державну владу в Україні, то вона вимагає конкретного визначення побудови, складу і організації представницьких законодавчих органів, закріплення його функцій та компетенції і встановлення його функцій та компетенції і правового статусу депутатів, визначення основних форм діяльності Верховної Ради та парламентських процедур.

У Конституції України визначається структура, статус, компетенція виконавчої влади, вирішується питання про взаємовідносини глави держави і уряду, уряду і вищого представницького органу законодавчої влади, дається відповідь на питання, пов’язані з конституційною відповідальністю органів виконавчої влади, із здійсненням парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

Конституція України відповідає на питання пов’язані зі статусом судової влади: встановлює принципові положення щодо судової системи, визначає види юрисдикції судів, відповідає на питання, пов’язані з підлеглістю судів, діяльністю прокуратури, адвокатури, органів, що забезпечують виконання судових рішень.

Окремим і досить складним є питання про статус президента як глави держави. Формула Конституції України “Глава держави” спрямована на те, щоб наголосити у статусі президента на його провідні ролі саме в організації державної влади, формуванні держави, забезпеченні єдності в діях усього державного апарату, знаття та вирішення тих чи інших непорозумінь у системі державного механізму, об’єднанні зусиль державних і самоврядних структур з метою найбільш ефективного здійснення політики держави.

На сучасному етапі демократичного розвитку склалися дві основні моделі застосування принципу поділу влади: “гнучка модель” і “жорстка модель”. Перша полягає в тісній співпраці і взаємодії гілок влади при верховенстві однієї з них (вона характерна для держав з парламентською формою правління). Друга модель спирається на принцип рівноваги, незалежності і взаємоконтролю (вона характерна країнам з президентською формою правління). Для сучасного розвитку України характерні деякі спільні, хоч і суперечливі тенденції обох моделей.[23]

Принцип розподілу влад – це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями.[24]

Та найголовніше, що треба відмітити, це положення про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Він передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах – це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості. Конституція України має найвищу юридичну силу.[25]

Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню. Положення Конституції визнаються нормами прямої дії (ст.8 Конституції України). Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням. Ст. 8 Конституції гарантується судовий захист конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.[26]

В Україні згідно Конституції має місце демократичний порядок формування органів державної влади.

Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.[27]

Як уже було сказано вище, органи державної влади України здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

В організації діяльності державної влади в Україні спостерігається певна системність. Єдиним