Верховна Рада здійснює чимало установчих функцій по формуванню власних парламентських органів та інших структур, які здійснюють лише внутрішньо парламентські, а й загальнодержавні функції.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист;

бюджетно-фінансовий контроль;

прийняття Верховною Радою рішенню про направлення запиту до Президента України;

запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо, або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.[43]

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як надання Верховній Раді у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України; затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні, або в окремих її місцевостях про загальну, або часткову мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України.

Підтвердженням наявності у Верховній Раді відповідних зовнішніх функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно Законами України.

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентарів тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесія і засідання.

Найважливішим принципом законодавчої влади є обов’язкова відповідальність будь-якого закону чи рішення, які вона приймає, конституції даної держави, в якій закріплені і гарантовані основні права і свободи громадян та їх об’єднань. Тому законодавча влада зобов’язана керуватися при виробленні й прийнятті законів щонайменше трьома основними принципами.

Перший принцип – відповідальність закону праву.

Другий принцип – пріоритетність і верховенство права, тобто право є невід’ємною властивістю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчуженим.

Третій принцип – формальна рівність. Цей принцип вимагає визначення права, як рівного для всіх виміру свободи. Принцип формальної рівності припускає для законодавчої влади лише одне – закріплення в законів однакових стартових можливостей для кожного громадянина.[44]

Особливе місце в системі органів державної влади займає такий державний орган як Президент України. Він не виходить безпосередньо до жодної з гілок влади. Статус президента як глави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержанням Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більш чи менш властиві всім органам державної влади, Президент безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні. Та особливий вплив він має на організацію та діяльність органів виконавчої влади, оскільки він особисто їх формує.

За Конституцією Президент України має необхідні важелі забезпечення оптимального функціонування всіх гілок державної влади, оскільки він як глава держави виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, конституційного ладу, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Кожне з цих повноважень окремо і всі разом визначають провідне місце Президента в державному механізмі України, в тому числі і в аспекті забезпечення взаємодії різних владних структур.

У нашій державі посаду Президента було запроваджено Законом від 5 липня 1991 р. “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР”. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.

Конституція визначає Президента як главу держави. Це дає підставу говорити про нього як про уособлення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, і обумовлює його повноваження і статус у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає як у вирішенні внутрішніх проблем країни, так від її імені і у міжнародних зносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень. Вони випливають з його статусу. Як глава держави Президент України виступає в ролі арбітра у раді