Вільна калькуляція ціни не означає її повній стихійності і неприборканості. У більшості розвитих країн світу на різних етапах економічного розвитку проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині і США тільки в 70-х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю і торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що рекомендуються, (торгові фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при постачаннях).

Зниження частки фіксованих цін супроводжується ростом ефективності економічного (податкового) регулювання цін. ПДВ використовується більш ніж у 40 країнах світу (у 17 членах ЄЕС) і вважається ефективною формою оподатковування завдяки універсальності, стимулюванню зростання доходів, а не витрат. В Франції, наприклад, з 1989 р. діють три ставки ПДВ:

5,5% - на товари і послуги першої необхідності;

18,6% - на всі товари і

28% - на предмети розкоші, алкоголь, тютюн.

За згодою в рамках ЄС надалі залишаться тільки дві ставки - нормальна і знижена. Крім того, від сплати ПДВ звільняються дрібні підприємства, деякі види благодійної діяльності, пільги по ПДВ мають підприємства, що випускають продукцію соціального характеру й інвестують науку.

Крім економічного регулювання цін широко застосовується система адміністративних (законодавчих) мір. Порушники піддаються судовому покаранню у виді чи штрафу тюремного ув'язнення. Наприклад, у США законодавчо заборонені цінові угоди між виробниками, оптовою і роздрібною торгівлею, контролювання виробниками й оптовиками роздрібних цін на свої товари. В Австрії міністр економіки встановлює або верхню межу цін соціально значимих товарів і послуг, або «ножиці» цін. Контроль здійснюють місцеві органи самоврядування і «соціальні партнери» (профспілки й ін.). В Франції широко застосовуються зобов'язання між фінансовою адміністрацією і конфедераціями підприємств, що визначають граничні чи рівні індекси цін на деякі товари, поліпшення якості як умова росту цін на нову продукцію і т.д. Для посилення контролю держава субсидіює асоціації споживачів. Контроль посилюється при загостренні інфляції (наприклад, у 1980-1981 р., коли інфляція досягала 10 %).

Інфляція - підвищення загального рівня цін і знецінення грошей, викликане порушенням рівноваги між грошовою масою і товарним покриттям.

Диспропорцію викликає ряд взаємозалежних причин:

- інфляційний попит (у Росії це випуск не забезпечених товарами грошей, що покривають дефіцит державного бюджету; непродуктивні витрати держави; зростання грошових доходів населення, що випереджає збільшення виробництва й утворюючий дефіцит товарів. У світі, наприклад, бойкот країн-членів ОПЕК на продаж нафти, що викликав ріст цін на нафту, ріст зарплати під тиском профспілок і ін.);

- ріст рівня витрат (наприклад, ріст цін на сировину, переорієнтація продукції в зв'язку із суспільними катаклізмами).

Ріст заробітної плати і цін підштовхують один одного, і помірна інфляція при відповідній політиці держави трансформується в гіперінфляцію: руйнуються нормальні економічні відносини, виробники і споживачі рятуються від грошей, вкладаючи їх у непродуктивні цінності, переходять на бартерні розрахунки, звертається виробництво і накопичуються товари в розрахунку на їхнє подорожчання, росте спекулятивна діяльність, знецінюються нагромадження цілого покоління людей. Страждають від інфляції громадяни з фіксованими доходами, вкладники-кредитори і підприємці. Виграють фірми, що мають можливість легко збільшити і зарплату, наприклад торговці коштовностями, вартість яких під час інфляції росте швидше, ніж вартість життя.

Діючі в економіці ціни взаємозалежні й утворять систему, що знаходиться в постійній динаміці під впливом безлічі факторів. Ця система складається з окремих взаємозалежних взаємодіючих блоків цін, таких як оптові ціни, тарифи транспорту і зв'язку й ін.

Блоки цін, у свою чергу, складаються з більш дрібних чи блоків подблоков. Так, блок оптових цін поділяється на дві подблока — оптові ціни підприємства й оптові (відпускні) ціни промисловості. Блок тарифів транспорту і зв'язку складається з декількох подблоков: тарифи залізничного транспорту, тарифи морського транспорту, тарифи автотранспорту і т.д. Усі блоки взаємозалежні між собою.

Взаємозв'язок і взаємозалежність цін, що входять у єдину систему, визначається двома найважливішими умовами: по-перше, усі ціни формуються на єдиній методологічній основі — на законах вартості, пропозиції та попиту; по-друге, усі підприємства, виробництва і галузі, господарська діяльність яких обслуговується цінами, взаємозалежні.

Взаємозв'язок і взаємозалежність цін у єдиній системі не виключає самостійного руху окремих блоків цін і цін на конкретні товари усередині цих блоків.

Необхідно відзначити тісний зв'язок між системою цін і економічним середовищем, що включає в себе товарне виробництво, різні форми власності, конкуренцію і т.д., тобто складові частини ринкової економіки.

По ряду економічних ознак усі ціни розділяються на види і підвиди.

У залежності від галузей, що обслуговуються ними, і сфер економіки ціни класифікуються в такий спосіб:

оптові ціни;

закупівельні ціни;

ціни на будівельно-монтажні роботи і послуги;

тарифи вантажного і пасажирського транспорту;

роздрібні ціни;

тарифи на платні послуги, що робляться населенню;

ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот;

надбавки, знижки, націнки в сфері звертання.

Оптові ціни — ціни, по яких реалізується і відповідно закуповується продукція підприємств, фірм і організацій. Як уже було сказано, оптові ціни підрозділяються на два підвиди: оптові ціни підприємства й оптові (відпускні) ціни промисловості.

Оптові ціни підприємства — ціни виготовлювачів продукції, по яких вони реалізують зроблену продукцію споживачам — іншим підприємствам і організаціям, а також збутовому