Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з AD1 до AD2 (рис.1). Це зменшення сукупного попиту супроводжуватиметься зменшенням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття[С. 327 ].

Рис 1. Стимулювальна фіскальна політика [27, С. 292].

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулювальну фіскальну політика, яка веде до виникнення дефіциту державного бюджету. Припустімо, уряд збільшує сукупні видатки, що показано на рис. 1 пунктирною лінією. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може також знизити податки. Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початкового зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП. Стримувальна політика спрямована на подолання інфляційного попиту.

Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор - це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції і не потребує додаткових заходів з боку державних інститутів. Автоматичні стабілізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою[20, С. 329].

Отже, економісти виділяють такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну. В межах дискреційної виділяють ще такі два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну.

1.3 Завдання фіскальної політики

Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Завдання фіскальної політики зводиться до збільшення обсягів виробництва і зайнятості чи зниження темпів інфляції.

Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків[22, С.72]. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту.[27, С. 290] Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією[38, С. 404].

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі

2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку

Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.

Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя[23, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.

Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності[19, С. 108]. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.

А.Сміт дав не вельми схвальну оцінку схемі, яку запропонували меркантилісти. Справедлива її критика була пов’язана з тим, що вона, по-перше, поставила дохід держави у пряму залежність від митних зборів, а по-друге, «високі мита, якими обкладався ввіз багатьох іноземних товарів, в багатьох випадках слугували тільки для заохочення контрабанди і у всіх випадках зменшували доходи від мита порівняно з тим, які б приносили значно менші мита». Ще один великий економіст минулого Д.Рікардо вважав, що податки ніколи не можна розподілити так рівномірно, щоб впливати однаковою мірою на вартість всіх товарів і зберегти їх відносну вартість на одному рівні. Застосування урядом високих податків веде до відпливу капіталу в такі галузі виробництва, в які він при природному ході речей не скеровувався би, що призводить до вкрай згубного перерозподілу коштів суспільства. «Тому, - робить висновок Д.Рікардо, - Там найкращий податок - це найменший податок»[41, С. 147].

Д.Рікардо також підкреслював, що своїми опосередкованими впливами податки нерідко ведуть до наслідків, які не відповідають намірам законодавців. З початку ХІХ ст. у Франції широкого поширення набула теорія дифузії, основоположником якої був А.Канар. Суть цієї теорії зводиться до того, що кожний новий податок