Отже, теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, однак меркантилісти були першою школою, які обгрунтували загальні риси впливу держави на господарські процеси. Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, тому представники класичної школи відстоювали “доктрину laissez-faire”.

2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни. Галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, зокрема, в таких нових галузях, як автомобільна, нафтова та деякі інші. Скорочення або припинення виробництва такою фірмою уже серйозно впливає на всю національну економіку. За таких умов механізм державного регулювання, в якому задіяні винятково базові елементи - ціни, попит та пропозиція, втрачає здатність державної координації. Ринкове регулювання повинно доповнюватися регулюванням фірм, а також посиленням втручання державного сектора в господарське життя до такого висновку прийшли деякі економісти цього періоду[19,С. 110].

Великі фірми можуть впливати на основні параметри ринку, що відображається в теоріях монополії та олігополії. Ці крупні фірми підривають великою мірою функціонування ринкового механізму. У той час зміцнюють свої позиції профспілки, які обмежують ринковий механізм у визначені заробітної плати. У результаті посилюється розбалансованість економіки, що проявляється в поглибленні циклічних коливань, збільшенні кількості банкрутств, посиленням інфляційних тенденцій. Особливо руйнівною став спад 1929-33 рр., який увійшов в історію під назвою Великої депресії. Ця криза підтвердила, що ринкова економіка сама по собі не може забезпечити економічну рівновагу. Слід зазначити, що однією із передумов становлення теорій державного регулювання був успіх економічної системи Радянського Союзу (який виконав перший п’ятирічний план)[15, С. 338].

В цих умовах виникає необхідність зрозуміти і розкрити закономірності капіталізму і запропонувати практичні рекомендації, які забезпечать його розвитку. Пошук різноманітних варіантів державного контролю над економікою - особливість буржуазної політекономії ХХ ст. З’являється напрям у економічній теорії, що об’єднує прихильників регульованої економіки, цей напрям отримав назву економічний дирижизм. Слід зазначити, що сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів (уряду, права, вартості, ціни,..) для державного контролю над економікою. Дирижисти одні із перших виступили з ідеєю державного регулювання і в теоретичному аспекті підготовили відповідну платформу для кейнсіанства[15, С. 338]. Однак дирижизм не має якихось загальних теоретичних засад. Об’єднують дирижистів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Дирижисти не шкодують чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Критикували класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попити та пропозиції і не торкаються інших проблем. На їх думку державне регулювання з використанням фінансів, грошового обігу, кредиту не тільки врегульовує економічний розвиток, але і запобігає циклічним коливанням. Державне регулювання в змозі розв’язати суспільні суперечності капіталізму.

Аналіз дирижизму дозволяє зробити висновок, що теоретики цього напрямку обгрунтували необхідність державного регулювання економіки, через недосконалість ринкового механізму. Однак вони не дали серйозних практичних рекомендацій щодо реалізації регулювання економіки[21, С. 236]. Дирижизм вважається основною теоретичною платформою кейнсіанства.

Отже, в останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни: утворились монопольні об’єднання, успіх економічної системи Радянського Союзу, сильна позиція профспілок. Сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів для державного контролю над економікою та критиці основних положень класичної школи.

2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання

Потрясіння ринкової економіки в 30- х рр. підштовхнули економістів до висновку, що економіка не може успішно функціонувати без державного регулювання. Найвідомішим серед цих економістів є Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка з’явилась у 1936 році[53, С. 216]. Книга Кейнса справила глибокий вплив як на економічну науку так і практику. Кейнс не заперечував: що саме меркантилісти здійснили великий вплив на його погляди[53, С. 217 ].

На зміну неокласичній теорії прийшла інша, яка більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією стало кейнсіанство - це напрям економічної теорії, метою якого є обгрунтування необхідності державного регулювання економіки[15, С. 337].

Насамперед Кейнс поставив під сумнів положення класиків про гнучкість цін і заробітної плати і також те, що процентна ставка зрівноважує заощадження та інвестиції, що заощадження визначають зміни в доходах. Він твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція це і є теоретичною інновацією, яку ввів Кейнс[7, С. 607]. Кейнс визнає, що безробіття - органічно притаманне капіталізму явище, яке “неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм”[25, Г. 2].

Найрозумніша політика, - пише Кейнс, - полягає, зрештою у підтримування стійкого загального рівня грошової заробітної плати[23, С. 41].

Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс - збільшення ефективного попиту, а отже і зайнятості[25, Г. 3]. Недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну економічну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Звідси кейнсіанцями робиться висновок, що найефективнішим впливом є фіскальна політика. Уряд, стимулюючи сукупний попит, переміщує криву сукупного попиту праворуч, в результаті чого економіка наближається до потенційного ВВП[7,