С)Учасники біржових угод.

В окремо узятій фондовій угоді задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. На початкових етапах модель гранично проста - один посередник зводить продавця з покупцем. При росту масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одному, продавець - до іншого й імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Перервемо ненадовго розгляд цих моделей і подивимося на посередництво у фондових угодах з іншого погляду. Посередник адже може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, стаючи на час власником паперів і одержуючи доход як різницю між курсами покупки і продажу. На американському позабіржовому ринку таких посередників, як уже згадувалося, називають дилерами. По-друге, він може працювати за визначений відсоток від суми угоди, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях угоди посередник може виступати або в одній якості, або в іншому. У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних початках. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвитому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях ні, - усі три моделі співіснують, своя "фондова ніша" знаходиться для кожної. Покладемо, брокер з великою клієнтурою одержує, крім інших, два доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити угоду, з чим він благополучно справляється поодинці, не бідуючи в послугах інших посередників.

Пари "" замовлень, що самовиконуються, можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один брокер повідомляє про наявний у нього пропозиції, а інший відразу відгукується - у нього парне замовлення (посередництво по другій моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад, "продати, якщо курс піднімається до..." Такі замовлення разу виконати не можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а умовні доручення передаються йому фланговими посередниками. Відзначимо, що центрового посередника може замінити комп'ютер, і частково це вже робиться.

Оскільки потреба в двоступінчастому посередництві складається далеко не відразу, зосередимося на іншому важливому для молодого Українського ринку питанні: на яких початках краще працювати біржовому посереднику - за свій чи рахунок як брокеру? Добре б, звичайно, мати дилерів, готових купити папера в чи клієнта продати їх йому. Однак дилеру приходиться пускати в обіг свої кошти і брати на себе ризик. Покладемо, недолік грошей можна компенсувати позиками, але проблему ризику це не знімає. Дилер, що невірно оцінив ситуацію, може дестабілізувати ринок і викликати ланцюгову реакцію банкрутств, якщо не поверне отримані кредити. Дилер, що усвідомить і свою недосвідченість, і недосконалість ринку, схильний виявляти надобережність, відмовляти клієнтам. Тим самим гальмується висновок угоди.

Нашим біржам у розвитку посередницьких послуг потрібно стратегія, що включає вироблення норм регулювання: яким мінімальним капіталом повинний розташовувати дилер, які межі кредитів, що він може брати і т.д. Необхідне ліцензування брокерської і дилерської діяльності, установлення стандартів їхньої звітності. І, звичайно, добре б визначитися: на якого посередника - чи брокера дилера -і робити упор? Не виключено, що на початковому етапі об'єктивно не буде посередників, готових узяти на себе функції дилерів. У центр посередництва тому спочатку доцільно поставити брокера, прикладаючи одночасно максимум зусиль до забезпечення концентрації попиту та пропозиції фондових цінностей. Поступово стане ясно, хто з брокерів здатний узяти на себе роль дилера.

До того, як ми торкнулися посередництва, мова про біржу йшла обезличено. Тепер стало ясно, що біржа - це царство посередників, що є дійсними хазяїнами біржі, у тому числі і юридично, якщо біржа організована як акціонерне товариство. Можливо і створення біржі як публічно-правового інституту. Ясно, що ініціаторами установи біржі як акціонерного товариства стають саме ті, хто має намір працювати в біржовому залі, надаючи інвесторам послуги по купівлі-продажу цінних паперів. Засновники біржі - це члени біржі, коло яких може бути розширений, якщо засновники вважають за необхідне прийняти додаткове число акціонерів. Члени біржі автоматично одержують біржове місце, тобто право вести операції в біржовому залі. Може бути прийняте рішення про продаж додаткового числа місць, і тоді їхні власники теж одержать право торгувати в операційному залі. Якщо число членів біржі і біржових місць значно то неминуча ротація - хтось вирішує продати приналежне йому місце. У випадку, що коли бажають придбати місце багато, ціна його висока, це є для біржі гарним знаком. Якщо ціна падає, біржовикам треба задуматися. Інтервал, у якому коливаються ціни, може бути дуже значним.

Фондова біржа має, як правило, статус безприбуткового акціонерного товариства, тобто не ставить своєю метою одержання доходу для розподілу його серед своїх членів. Це може показатися на перший погляд дивним, але в дійсності глибоко закономірно: члени біржі одержують доход ,функціонуючи як біржових посередників.