Отже, уявивши себе на місці інвестора, ми краще усвідомили, чому на біржі котируються тільки компанії, акції яких служать предметом найбільш активної торгівлі. Але звідси також випливає, що позабіржовий ринок аж ніяк не другозначний. На ньому представлене чимало солідних фірм, чиї розміри "не дотягають" до біржових стандартів. Позабіржовий ринок є також "інкубатором", де вирощуються компанії, акції яких згодом переміщаються на біржу. І навряд чи їсти необхідність докладно зупинятися на тім, що між установою акціонерного товариства і прийняттям його паперів до котирування повинне пройти визначений час. Навіть якщо по своїх масштабах (величині активів, одержуваного прибутку) воно задовольняє біржовим критеріям, біржі вимагають представити "родовід" акцій - історію їхнього звертання на позабіржовому ринку протягом декількох років. Біржі примхливі? Ні, просто наполегливі у відстоюванні своїх інтересів.

Інформація про біржі континентальних західноєвропейських країн убога. У наших засобах масової інформації про їх повідомляється значно менше, ніж про Нью-Йоркську біржу. Причина укладається в тім, що фондова біржа грає відносно більш важливу роль у США, чим у континентальних західноєвропейських країнах. Це порозумівається розходженнями в структурі володіння акціями.

Схематично суть цих розходжень можна зобразити в такий спосіб: в одній моделі контрольні пакети невеликі, а основна маса акцій вільно звертається на ринку, у те час як в іншій моделі гнітюча частка акцій іммобілізована в контрольних пакетах, а на ринку звертається щодо небагато акцій. Першу модель можна позначити як англо-американську, другу - як континентальну західноєвропейську При всій умовності такої схеми розходження між моделями показують суть происходящего в реальному житті. При англо-американській моделі акцій на ринку багато, а виходить, велика імовірність наявності великого числа інвесторів, що бажають їх купити і продати. Отже, для бірж відкривається широке поле діяльності. Украй важливо і така обставина: з акцій, що звертаються на ринку, можна в принципі сформувати пакет, що стане контрольним і дозволить перехопити контроль над компанією.

При західноєвропейській моделі такої можливості не існує в принципі. Перехід компанії з рук у руки може відбутися тільки за бажанням колишніх власників. Обороти ж акцій на біржах невеликі.

Не вдаючись у причини, по яких склалися різні моделі,задумаємося над питанням: який, імовірніше всього, складеться структура власності на акції в нас? Уже позначилися три головних претенденти на володіння великими пакетами акцій: держава в особі тих чи інших його органів,трудові колективи і підприємства, зацікавлені в перехресному володінні акціями. Усі ці акціонери обзаводяться акціями не для того, щоб відразу вийти з ними на ринок - виходить, що придушує частина акцій державних підприємств преутворених в акціонерні товариства, виявиться иммобильной - нічого поганого в цьому ні, якщо тим самим трудові колективи одержать могутній стимул підвищити ефективність своєї роботи, а господарські зв'язки між підприємствами зміцняться завдяки перехресному володінню акціями, взаємному представництву в радах акціонерних товариств і т.д. Але для біржі така структура володіння акціями буде означати звуження потенційних розмірів обороту акцій. Відносно більший інтерес для неї будуть представляти знову утворені акціонерні товариства - якщо вони, зрозуміло, будуть досить великими.

Сказане змушує задуматися і про орієнтири, на яких доцільно тримати курс Українським біржам при відпрацьовуванні процедур торгівлі. Інтерес до досвіду американського ринку цілком зрозумілий, але важливо представляти границі, у яких удасться використовувати прийоми, практикуемые на біржах США. Адже вони орієнтовані на безупинну торгівлю по методу подвійного аукціону -і замовлення на покупку і на продаж акцій. На відміну від цього, на біржах з невеликими оборотами (за зразком ряду західноєвропейських) спочатку замовлення акумулюються, а потім відповідно до тієї чи іншої прийнятої процедури встановлюється курс (наприклад, за критерієм задоволення максимально можливого числа заявок).

Отже, біржа аж ніяк не всесильна в налагодженні обороту акцій. Вирішальне значення має широта розосередження акцій, а це визначається, природно, не тільки пропозицією акцій. У кінцевому рахунку останнє слово за інвесторами.

Спроби розгадати секрет сил, що направляють курси акцій чи нагору вниз, що продовжує, але результати - як у середньовічних алхіміків: по головній проблемі просування ні, а побічні результати бувають небезінтересними. Висновок, до якого схиляється більшість серйозних дослідників, укладається в тім, що на розвитому фондовому ринку в кожен даний момент біржовий курс відображає в основному всю інформацію, що мається про акціонерне товариство, а зміни курсу відбуваються під впливом появи нової інформації, що стосується самої компанії, чи галузі галузей, у яких вона діє, кон'юнктури в економіці в цілому й ін. Уже з такого загального міркування випливає, що доступ до інформації, черговість її одержання здобувають величезну важливість для успіху в біржових операціях. Для власника таких зведень більше немає таємниць щодо найближчих змін біржового курсу акцій даного акціонерного товариства. Як носій нової інформації, він має переваги в біржовій грі.

Ясно, що використання службової інформації у фондових угодах повинне бути заборонено, але настільки ж ясно, що цілком викорінити таку практику неможливо.

Налагоджуючи роботу Українського фондового ринку, проблему службової інформації необхідно вирішити настільки, наскільки це можливо: усі міри повинні бути прийняті для запобігання зловживань. Всім учасникам фондового ринку повинний бути забезпечений рівний доступ до зведень, що впливають на курс акцій.

Підіб'ємо підсумок, спробувавши представити, який повинна бути в ідеалі фондова біржа.

Вимоги до біржі як до форми