Трудові відносини, сутність і структура
Перед економічною теорією стоїть завдання великої наукової вартісності: дослідити корінні проблеми трудових відносин у перехідному періоді. Слід звернути увагу на те, що традиційно радянська і вітчизняна економічна теорія не приділяла трудовим відносинам належної уваги, передусім тому, що базою економічних відносин вважалось власність на засоби виробництва, яка нібито уособлює в собі всю систему економічних відносин суспільства. “Власність на засоби виробництва, визначає не тільки характер економічних взаємозв’язків між людьми в процесі виробництва, але й форми розподілу виробленого продукту, його обміну і споживання. Сукупність цих відносин і створює систему виробничих відносин даного суспільства” [1, 45].
К.Маркс писав, що виробництво має суспільну форму і є “присвоєнням індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і через неї” [4, 713]. Багато економістів загальний термін “присвоєння” ототожнювали з більш конкретним - “власність”, абсолютизуючи таким чином роль власності на засоби виробництва в системі економічних відносин. Тому й не дивно, що в радянських підручниках з політичної економії трудовим відносинам, за незначним винятком, не присвячувалась окрема тема. Це ж стосується і вітчизняних теоретичних робіт та підручників з економічної теорії пострадянської України.
Що ж стосується наукових робіт політекономічного спрямування, то серед них були і є такі, в яких відводиться велика роль в економічних відносинах саме трудовим відносинам. Це роботи відомих вітчизняних економістів – теоретиків: В.К.Врублевського, Буян І.В., Карліна М.І., Томчук П.І. та ін.
У методологічному аспекті ми поділяємо точку зору щодо двох великих складових економічних відносин, які у більш вузькому смислі є майновими відносинами, а в більш широкому смислі, крім майнових, включають також “безпосередні відносини виробників в процесі виробництва” [3, 532].
Велике пізнавальне значення має розгляд як суті, так і структури трудових відносин. Трудові відносини складаються з таких підсистем: соціально-економічної, технологічної і надбудовної (правові, політичні, соціальні аспекти трудових відносин). У зв’язку з цим при аналізі трудових відносин треба обов’язково розрізняти дві сторони і давати їм характеристику, “по-перше, з матеріально-речової сторони (процес праці як такий), і, по-друге, з соціально-економічної сторони (суспільна форма процесу праці) [4, 14]. Першу сторону праці досліджують природничі науки, другу – економічна теорія” [5, 314].
Що ж представляє собою економічна форма праці, тобто соціально-економічні трудові відносини (далі – трудові відносини)? Чи є трудові відносини блоком економічних відносин, чи вони функціонують поза їх межами? Ці питання і досі залишаються дискусійними.
До вчених, які заперечували соціально-економічну природу трудових відносин, належить відомий український економіст В.П.Корнієнко. Оскільки його точка зору щодо суті трудових відносин є достатньо оригінальною, викладемо її основні моменти. В.П.Корнієнко вважав, що класифікація виробничих відносин залежно від ступеня їх зв’язку з продуктивними силами обумовлена двоїстістю останніх: продуктивні сили праці є водночас силами творення, силами присвоєння і панування людини. Тому виробництво за усіх умов представляє собою двостороній процес: створення матеріальних благ і їх присвоєння. Присвоєння, таким чином, розглядається не тільки в межах відносин власності, але й поза ними, тобто в системі власне виробничого процесу.
Людина в суспільному виробництві може виконувати теж подвійну функцію: працівника і власника. “Залежно від двоїстості продуктивних сил і подвійної ролі людини розглядаються два види виробничих відносин: трудові і майнові… Дві форми виробництва визначаються двома видами виробничих відносин: матеріально-речова форма – трудовими, соціально-економічна – майновими” [6, 25].
У взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин трудові відносини виступають відносинами першої залежності, безпосередньо віддзеркалюють творчу сторону продуктивних сил. Безпосередність зв’язку тут виражається у тому, що такого роду відносини виражають продуктивні сили праці без опосередкованих ланок (продуктивні сили – безпосередні відносини) і створюють їх трудову, або організаційно-технічну форму. Так, розвиток продуктивних сил шляхом поділу праці виражається в різних формах кооперації: проста бригада, комплексна бригада, підприємство, об’єднання, загальнонаціональна корпорація. “Як відносини між людьми, трудові відносини, - пише В.П.Корнієнко, - створюють у цих випадках форму продуктивних сил. Але – це не відносини власності, тобто не соціально-економічна форма. Це трудова (матеріально-речова) форма. Продуктивні сили і трудові відносини становлять зміст продуктивних сил праці. Перший зв’язок між ними виявляється в єдності суб’єкта. Люди як продуктивна сила і як суб’єкт трудових відносин – це одна діюча особа, що виступає у двох суспільних проявах… Тому трудові відносини виражають пофакторні і видові зв’язки продуктивних сил” [6, 27-28].
Ми не поділяємо позицію В.П.Корнієнка щодо сутності трудових відносин, вважаємо, що він штучно обмежує їх простір і буття системою продуктивних сил. Справді, одна підсистема трудових відносин – організаційно-технологічна (робітник А передає деталь робітнику Б) – є складовою продуктивних сил і розглядається в контексті так званого процесу праці, який складається з трьох елементів: самої праці, засобів праці, створених людиною (засоби праці і предмети праці) та землі (природних ресурсів).
Перший елемент – сама праця людини як цілеспрямована і доцільна її діяльність, що спрямована на відокремлення речі від природи, на пристосування її до потреб людей. Дії людини тоді стають працею, коли вони свідомо спрямована на досягнення поставленої мети, коли їх результатом є корисний для людини матеріальний продукт, послуга чи духовне благо.
Другий елемент праці – земля (з економічної точки зору до неї належать й інші природні ресурси, які залучаються до процесу праці), яка споконвіку постачає людині їжу, готові засоби до життя, існує без всякої участі з боку людини як загальний предмет і засіб