Відтворення

У суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (II). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись наступних умов:

а) для простого виробництва:

І(v+m)=ІІс

І(v+m) + П(v+m)= II(c+v+m) I(c+v+m)=Ic+IIc;

б) для розширеного виробництва:

І(v+m)>ІІс

І(v+m)+ П(v+m)> ІІ(с+v+m)

I(с+v+m)>Іс+IІс;

Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок уведення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (с/v). Виробництво зростає більш швидкими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Розвиток марксизму наприкінці XIX століття проходить трьома напрямками:

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.

2. Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.

М. Зібер (18441888)

Доцент Київського університету. Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільно-економічних поглядах (1885р.).

Аналізує основні проблеми „Капіталу», доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності.

Здійснює спробу застосування ідей „Капіталу» до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії.

Пропагандує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.

І. Плеханов (18561918)

Революційний діяч, засновник групи “Визволення праці”, яка була першою російською соціал-демократичною організацією. „Наші розбіжності» (1885р.).

Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії.

Проводить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії.

Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції.

В. Ленін (18701924)

Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії. Розвиток капіталізму в Росії» (1899р.).

Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формує закон про переважне зростання виробництва, засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

Аналізує імперіалізм як особливу стадію економічного розвитку і виділяє його основні риси.

Розробляє теорію соціалістичного устрою економічного життя суспільства.

Е.Бернштейн (18501932)

“Проблеми соціології”

1.Формує свою теорію в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств і зростання рівня добробуту робітничого класу. Вважає, що економічна теорія Маркса повинна підлягти ревізії, аби відповідати новим умовам економічного розвитку. Започатковує такий напрямок економічної теорії марксизму як ревізіонізм.

2. Вважає, що теорія вартості Маркса не завершена потрібне її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорії: „економічної вартості», яка відображає корисність, і „вартості витрат», яка відображає витрати праці.

3.Зростання акціонерних товариств розглядає як тенденцію до де централізації і демократизації капіталу.

4.Намагається довести, що трести і картелі за широкого використання кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку.

К.Каутськин (18541938)

“Соціальна революція”.

1.Зосереджує увагу на дослідженні імперіалізму, під яким розуміє колоніальну політику, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захвату нових джерел сировини та продуктів.

2.Формує теорію ультраімперіалізму як об’єднану політику картелей, що розповсюджується на світове господарство і знищує національні суперечності.

Р. Гільфердінг (18771941)

„Фінансовий капітал».

1.Аналізує процес формування фіктивного капіталу, фондових бірж та роль останніх як ринку фінансового капіталу.

2.Вводить категорію „фінансовий капітал», яка відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим.

3.Формує основні риси імперіалізму:

а)фінансовий капітал; б)колоніалізм

У 2030 роки XX століття в СРСР ідеї марксизму розвішали такі видатні економісти, як Л.Чаянов, М.Кондратьєв, М.Туган-Барановський, АБогданов, М.Бухарін, С.Струмілін, В.Базаров, Г.Крижановський. Їх ідеї охоплювали широке коло питань щодо сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон’юнктури, ціноутворення і кредиту тощо.

У період застою в радянській марксистській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К.Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень:

1. Розробляються методи системного аналізу соціально-економічних процесів.

2. Обґрунтовуються рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності.

Леонід Віталійович Канторопич (19121986)

Радянський економіст і математик,

професор, лауреат Нобелівської премії

1975р. „Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів» (1942).

1. Вводить в економічну науку категорію моделі лінійного програмування в цілях розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів.

2. Уперше побудував статистичну і динамічну моделі поточного перспективного планування використання економічних ресурсів на основі нових математичних підходів в галузі системної побудови економічних показників, які застосовуються під час аналізу ціноутворення, ефективності капіталовкладень.

Наприкінці XX століття в умовах, коли зростає рівень життя основної маси населення, існує соціальна, економічна і політична стабільність у більшості країн світу, марксизм не відмовляється від аналізу суперечностей капіталізму як системи і досліджує шляхи трансформації до альтернативних типів суспільства. Сучасний марксизм формує два напрямки економічної теорії:

1. Радикальна політекономія.

2. Соціалдемократичні теорії.

Радикальна політекономія

Розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства. Зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, наростання суперечностей між ними. (Поль Баран, Поль Суїзі, Шарль Беттельхейм, Ернст Мандел). Аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Чарльз Райт Міллс, Герберт Макрузе, Еріх Фромм).

Література

1. Агапова И.И. История экономических учений. Курс лекций. М.: ЮРНСТЬ, 2000.

2. Антология экономической классики: в 2х томах. – М.: Эконов, 2000.

3. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: ЮРНСТЬ, 2000.

4. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC, 1993.

5. Історія економічних вчень: