Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації покупців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахування можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) — це додаткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу.

Водночас конкуренція у сфері монопольного ціноутворення, за якої конкуренти намагаються вибороти лідерство й установити власні ціни, що включали б монопольний прибуток, за умов олігополії закінчується, як правило, угодою, оскільки існує взаємозалежність між діями конкурентів: підвищення цін одним конкурентом призводить до того, що він втрачає споживачів, а зниження змушує інших конкурентів також знижувати ціни. Тому, як правило, олігополісти домовляються про межу цін.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). Вона робить ряд цікавих висновків, зокрема про те, що за умов олігополії у підприємців є можливість впливати на рівень цін факторів виробництва, оскільки вони є монопсоністами — єдиними споживачами специфічних факторів. Щоправда, цей вплив обмежений відповідною поведінкою конкурентів. Але на ціну робочої сили, тобто на рівень заробітної плати, немає потреби впливати: вона встановлюється за іншими законами — під впливом попиту і пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітників-продавців та окремого підприємця-покупця. На думку Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, змушений замінювати цей фактор іншим — матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає нових форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою еластичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит.

Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорожчим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упаковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку. Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції є концентрація виробництва, що «скрізь можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у програмах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських компаній»'.

Щось схоже має місце і на світовому ринку. Типовим для нього стала «симетрична» або «асиметрична» олігополія, коли домінують усього дві-три компанії. Світ олігополії більше відповідає реальній дійсності, ніж світ вільної конкуренції чи всесвітньої монополії.

Отже, недосконала конкуренція існує за панування на ринку олігополії — особливого різновиду монополії. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні й граничні витрати, стають джерелом монопольного прибутку, а конкуренція припиняє виконання функції врівноважування ринку. Олігополія дає змогу говорити про існування конкуренції, яка пересувається в іншу площину і набирає нової форми — суперництва між фірмами-монополістами, що ділять ринок, на якому продають стандартизовані або диференційовані товари. Вихід на них для інших фірм ускладнено, існує бар'єр патентного захисту, потрібні великі капіталовкладення, щоб подолати інші перешкоди. Конкуренція між олігополістами сприяє врівноважуванню цього ринку, але має інші вади — породжує замкнені ринки, у межах яких дію конкурентних сил обмежено. Така конкуренція не сприяє вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополій. Вона вважала за необхідне антимонопольне втручання держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.

Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна. Едвард Хейстінгс Чемберлін (1899—1967) народився в штаті Вашингтон у родині пастора. Отримав освіту в університетах Айови та Мічігану. Докторську дисертацію, присвячену проблемам монополістичної конкуренції, захистив 1927р. в Гарварді. Після захисту дисертації залишився на викладацькій роботі.

1939 p. Чемберліна обирають головою відділення економічної теорії Гарвардського університету, де під його керівництвом працюють такі видатні вчені, як В. Леонтьєв, Е. Хансен, Й. Шумпетер. З 1948 p. — він головний редактор гарвардського «Квартального економічного журналу». 1965 p. Чемберліна обрано почесним членом американської економічної асоціації. Він автор багатьох книжок з теоретичної економіки, але основна праця, що зробила його