праця впливає на обсяги прибутків та їхню норму. Він указує, що зв'язок між заробітною платою та прибутками є дуже виразним, але не вивчає цієї проблеми грунтовно.
Основний висновок Мілля полягає в тім, що від розмірів прибутку залежать заощадження, а відтак і розміри капіталів.
Теорію вартості Мілль викладає в третій книзі «Обмін», де аналізує цю проблему поряд з категоріями ціни, грошей, кредиту, регулювання валют та ін. На його думку, тему вартості вичерпано, вона вже не має важливого значення, і лише інколи можна скористатися з неї для пояснення окремих положень щодо цін та грошей.
Якщо класики, починаючи з Петті, уважали, що основою мінової вартості й цін є витрати праці, а дія всіх інших факторів спричиняє лише деяке відхилення цін від цієї основи, то Мілль фактично ігнорує це положення класиків. Він усі проблеми політекономії зв'язує з рухом цін. Тому саме цей об'єкт висувається на чільне місце в його вченні.
Ціна. Передовсім Мілль визначає зміст категорії. Він стверджує, що ціна може означати як корисність, так і купівельну спроможність, тобто ціну користування й ціну обміну. Його ціна — це завжди ціна обміну, вона не є синонімом вартості, а визначає тільки вартість речей щодо грошей: кількість грошей, які можна обміняти на річ, або її вартість у грошовому вираженні. Ціна, як у пізніших працях уточнює Мілль, визначається витратами виробництва. Товари обмінюються один на одний «відповідно до порівняльної кількості заробітних плат, що мають бути виплачені за їх виробництво, і порівняльної кількості прибутків, що мають бути отримані капіталістами, які виплачують цю заробітну плату»2.
За Міллем, цінність, або обмінна ціна речі, — це її властивість задовольняти потреби й бути рідкісною. Усе це — проблеми пропозиції. Якщо речі рідкісні, наприклад твори мистецтва, то пропозиція є наперед відрегульованою. Але, указував він, є речі, пропозиція яких може безмежно зростати без зростання вартості, а цінність їх буде спадати. Співвідношення попиту та пропозиції забезпечить коливання ціни навколо вартості. Ціна змінюється в прямому відношенні до попиту і в оберненому до пропозиції.
Мінова вартість (у Мілля — ціна товару) визначається в точці врівноваження попиту і пропозиції, а витрати виробництва є тим фактором, що регулює пропозицію. Якщо вони не покриваються в процесі обміну тривалий час, то інвестування у виробництво припиняється, пропозиція скорочується.
Для ціноутворення має значення й конкурентна боротьба, яка в кінцевому рахунку, впливає на пропозицію та ступінь покриття витрат виробництва.
Отже, класична теорія вартості в Мілля поєднується із суб'єктивною теорією обміну. Ціна в нього часто трактується як вартість або мінова вартість, а вартість визначається через витрати. Тобто, Мілль, як і багато інших економістів, не надавав особливого значення розмежуванню категорій вартості та ціни, оскільки вважав, що суттєвою є форма, в якій виступає вартість — ціна, що основою розвитку є реалізована вартість, відображена в доходах. Обмін відбувається згідно з цінами, а ціни формуються під впливом пропозиції та попиту.
Міжнародна торгівля. Проблема обміну в теоретичних побудовах Мілля w завершується аналізом ціноутворення на внутрішньому ринку. Його внесок в теорію міжнародної торгівлі є досить значним. Він не тільки розвинув оригінальну теорію Сміта та Рікардо, а й пішов далі (ця проблема розглядалася ним і раніше — у «Нарисах про деякі невирішені питання політичної економії»). Висновки його дослідження про вирівнювання міжнародного попиту не відповідають принципам торгівлі, визначеним у політичній економії його попередників.
Передовсім він заперечує тезу, що закони обміну, які діють в межах однієї країни, чинні у міжнародних відносинах, а гроші відіграють ту саму роль у міжнародному обміні, котру виконують у межах власної країни. Однак він погоджується з тим, що наслідки дії економічних законів можуть поширюватися на сферу міжнародної торгівлі.
Мілль стверджував, що переваги обміну між націями означають можливість отримувати більшу кількість товарів за незмінної кількості праці та капіталу, тобто кожен виграє, коли за таких самих витрат можна придбати більшу кількість товарів, ніж виробити у власній країні.
Основна теза Мілля полягає в тім, що не можна орієнтуватись на показник переваги обсягу ввезення над вивезенням, чи навпаки, а треба порівнювати віддачу, тобто зважати на те, наскільки експорт чи імпорт сприяє економії витрат праці та капіталу для того, щоб ця економія була реалізована в галузях, які забезпечують переваги в продуктивності порівняно з іншими країнами.
Ціноутворення в міжнародному обміні, на погляд Мілля, не базується на врахуванні витрат виробника, а є результатом порівнювання попиту і пропозиції та граничної корисності за вільної конкуренції між державами. Однак протекціоністська політика держави спотворює дію цих чинників. Проте Мілль, хоч як був відданий теорії вільної торгівлі, визнавав необхідність протегування «молодих» галузей, з метою забезпечення їхньої конкурентоспроможності в майбутньому.
Мілль уважав, що конкуренція між країнами на тому самому ринку, або комерційне суперництво, веде до зниження цін. Якщо держава не бачить способу забезпечити продаж власних товарів — вона створює перешкоди для імпорту, бо основним законом міжнародної торгівлі є бартер і тенденція до врівноважування експорту— імпорту, у результаті чого можливий занепад цілих галузей або «втеча» капіталів за кордон, що також завдає шкоди власній економіці.
Штучне завоювання іноземного ринку з допомогою демпінгових цін, на думку Мілля, призводить до того, що імпорт у цьому разі стає порівняно дорожчим і тягар втрат в експортній торгівлі лягає на тих, хто споживає імпортні товари.
Теорія міжнародної торгівлі Мілля е прогресивнішою від теорії Рікардо, бо грунтується на конкретному