Мальтус був прихильником класичної течії в політичній економії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 p. завідував кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.

Його працю «Нарис про закон народонаселення...» було присвячено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних та демографічних процесів.

Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючого впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки економічних та соціальних доктрин.

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабільність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємозалежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумовлюють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаю­чи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосовно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здорове населення» .

Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народонаселення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні»2. Жорстка залежність суспільства від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є факторами, які, на його думку, стримують можливість вільного зростання населення.

Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється передовсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної природи, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенденції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогресії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в геометричній прогресії— 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення населення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, голод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втручатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факторів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якісного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: «Я заперечую право бідних на утримання за суспільний рахунок», тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, викладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок працездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.

Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачування Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до відкриття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного напрямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус розглядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж