Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень
1. Предмет курсу
Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, які включають науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища, науки про народне господарство.
Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Першість серед усіх економічних наук належить економічній теорії (політичній економії). Політична економія як наука склалась у XVII ст. Вона є результатом тривалого історичного розвитку економічної думки,
Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспільстві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систематизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої доби й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи.
Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у XVI—XVII ст. — в епоху меркантилізму, хоч і тоді дослідники займалися аналізом тільки окремих економічних проблем.
Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і містила лише зачатки науки.
Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський економіст M. Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг.
Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті багатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.
Зрозуміло, що в добу панування торгового капіталу основними були питання, зв'язані з торгівлею. Іще не існувало науки, яка б грунтувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери людської економічної діяльності. Початки такої науки було закладено А. Смітом — представником класичної політичної економії. Саме А. Сміт створив першу систему політичної економії, узагальнивши нагромаджені до нього окремі економічні знання.
Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав 'себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки.
Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом.
У 70-х роках XIX ст. економічна думка була репрезентована, з одного боку, історичною, а з іншого — суб'єктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток політичної економії на нових, маржинальних (граничних) засадах. На цих засадах наприкінці XIX ст. формується неокласичний напрям економічної думки, з появою якого зв'язане становлення мікроекономіки.
Новим етапом розвитку політичної економії стала поява у 30-х роках так званого кейнсіанства.
Кейнсіанці, на відміну від неокласиків — прихильників економічного лібералізму, на перший план висувають проблему регулювання ефективного попиту. З появою кейнсіанства зв'язане також формування нового розділу економічної науки — макроекономіки.
Неокласичний напрям і кейнсіанство з моменту їхньої появи і до наших днів пройшли складний еволюційний шлях, по черзі виходячи на перший план і в економічній теорії, і в економічній політиці.
Своєрідним напрямом економічної думки є інституціоналізм, який виник наприкінці XIX — на початку XX ст. Цей напрям, який за предмет свого дослідження взяв переважно позаекономічні фактори, розширив поле аналізу економічних наук, інтегрував економічну теорію з іншими суспільними науками.
Значний внесок у розвиток економічної думки зробили соціал-реформістські концепції. Знання цих концепцій є практично цінним для формування ринкової економіки в пострадянських країнах.
Зрештою, не можна обминути процес історичного розвитку економічної думки в нашій країні. Тривалий час українська економічна думка взагалі не досліджувалась, а видатні українські економісти оголошувались російськими і вивчались у відповідному контексті єдиного суспільно-економічного простору.
Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом історії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні погляди, які не склалися в систему.
Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень.
Зрозуміло, що цей розподіл є досить умовним. Будь-який підручник з історії економічних учень розглядає, власне, історію економічної думки, досліджує процес виникнення й розвитку економічних поглядів та ідей, починаючи зі стародавнього світу. Тобто історія економічної думки та історія економічних учень ототожнюються.
Французькі економісти Ш. Жід і Ш. Ріст у підручнику з історії економічних учень2 як синонімічними користуються термінами: історія економічних учень, історія економічних ідей, історія економічної думки, історія політичної економії.
Те саме стосується і вже згадуваного підручника з історії економічної думки англійського економіста М. Блауга. Він уживає терміни: історія економічної думки, історія економічної науки, історія економічної теорії. Усе це дає підстави зробити висновок, що йдеться, власне, про історію економічної науки в більш чи менш широких межах.
Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економічної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукупність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих