рівновагу і через механізм функціонування державного боргу. Для фінансування дефіциту бюджету уряд виходить на ринок капіталів і вступає на ньому в конкуренцію з приватним сектором за одержання кредиту. У результаті відсоткові ставки зростають. За умов, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості, ефект витіснення може бути дуже значним. І якщо в короткостроковому періоді таке стимулювання державних витрат здатно підбадьорити економіку, то в довгостроковій перспективі воно може привести до уповільнення темпів економічного зростання. Здавалося б, що зростання відсоткових ставок, залучаючи іноземний капітал, вирішує проблему фінансування дефіциту бюджету і капіталовкладень. Однак зворотний бік такого процесу — приріст зовнішнього боргу: сплата відсотків і погашення боргів іноземцям означає скорочення майбутнього продукту. Крім того, купівля іноземними інвесторами цінних паперів уряду країни з високими відсотковими ставками веде до зростання курсу валюти даної країни, а це погіршує торговельний баланс: скорочується експорт і зростає імпорт. Це у свою чергу буде стримувати зростання національної економіки, загострюючи проблему зайнятості.
Супутні наслідки припливу іноземного капіталу цим не вичерпуються. Стимулювання економічного зростання у даній країні в результаті припливу капіталу супроводжується його зменшенням у тих країнах, відкіля він прийшов. Крім того, зростання відсоткових ставок загострює тягар зовнішніх боргів інших країн, виражених у валюті, що дорожчає. Здешевлення імпорту може викликати посилення протекціонізму, утруднивши тим самим для боржників проблему заробляння валюти для розплати по зовнішньому боргу. Скорочення чистого експорту веде до загострення дефіциту торгового балансу.
Як покривається дефіцит? Або шляхом позик і збільшення тим самим зовнішньої заборгованості, або шляхом продажу національних активів іноземцям. Щоб розплатитися з боргами і викупити активи, у майбутньому необхідно розширити експорт і знизити імпорт, тобто в майбутньому прийдеться зменшити внутрішнє споживання й інвестиції.
6. Регулювання грошової маси в обігу: зміни величини нормативу обов’язкових резервів
Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.
Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.
Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк. Його органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:
Г*П=Т*С.
де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;
П - кількість оборотів середньої грошової маси;
Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;
Ц- ціни товарів на ринку.
Це означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, має дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо рівновага порушується, то за допомогою відповідних інтервенцій, тобто фінансово-економічних заходів, необхідно один з показників (а можливо й усі водночас) підкоригувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати (прискорити) швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і, нарешті, підвищити ціни.
Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості - швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.
Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.
Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.
Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу.
Банкрутство готівкового та безготівкового обігу Залежно від форми грошей їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий. У ринковій економіці будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту. Скажімо, нині у зв'язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.
Готівковий оборот здійснюється через оплату купівлі товарів