Планового сектора безпосередньо в економіці німецька модель не передбачає. Діяльність економічних суб'єктів не планується. Але плануються фінанси і програми розвитку соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров'я, суспільний транспорт, галузі інформації і та ін.), що сприяє нормальному розвиткові економіки.

Під плануванням розуміють розрахунки народногосподарських балансів, національного бюджету, які є директивними для уряду, і визначення загальних орієнтирів автономної діяльності емісійного банку.

Побудоване на засадах економічної демократії суспільство забезпечує демократичний контроль у таких формах:—

створення умов для виникнення економічної контрвлади;—

участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою захисту інтересів виробників та споживачів (протиставляється контролю з боку профспілок);—

«прозорість» (гласність) підприємницької діяльності. Регулююча функція держави обмежена її втручанням у макро-економічну та соціальну сфери. Управлінська функція держави стосовно економіки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень економічного циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпечення стабільності грошового обігу, рівня цін, збільшення суспільного продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошових та кредитних механізмів, проведення раціональної митної політики. Інакше кажучи, засади державного регулювання за програмою соціал-демократів полягають у формуванні макроекономічного середовища, яке сприяє розвиткові ринкових відносин.

Соціальна політика держави розглядається як могутній інститу-ціональний важіль розвитку суспільства. Держава забезпечує формування і підтримку соціальної інфраструктури; справедливий розподіл; повну зайнятість.

520

Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансуванні соціальної інфраструктури негативно впливають на економічний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростання в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо розвиненої системи освіти).

Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і доповненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975—1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непрямого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.

Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визначалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соціальної сфери (програма називає це «глобальною економічною політикою»).

«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому господарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство.

Теоретики, які обґрунтовували нову програму соціальних реформ (К. Шіллер, X. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки — бази для соціального реформування. Формування «змішаної економіки» має на меті створення такої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні.

У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться до побудови ефективної економіки вільної конкуренції за посилення інституціональних функцій держави.

Австрійська модель «змішаної економіки». На відміну від соціал-демократичного руху в Німеччині, який протягом тривалого часу проблему соціального реформування вирішував лише теоретично, соціалістична партія Австрії, що відразу після війни стала при владі, отримала можливість апробації на практиці моделі «змішаної економіки». Ідею націоналізації виробництва, як необхідну

521

умову побудови соціальне справедливого суспільства, було реалізовано негайно після виведення окупаційних військ.

У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Західній Європі державний сектор, який став основою австрійської промислової структури, визначав структурну політику, протистояв проникненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, керованим державою.

Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на користь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикативного управління приватним сектором та непрямого його регулювання.

Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націоналізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов вилучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підприємництва.

Ідею демократизації управління в приватному секторі було законодавче зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування сильних профспілок, які мали регулювати відносини у приватному виробництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнерства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на загальнонаціональному рівні.

У 1966—1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опозиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державного управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності у формі акціонування, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неоліберальної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється концентрація і централізація (фактично монополізація) капіталів державних підприємств.

На сучасному етапі австрійська модель «змішаної економіки» оновлюється, орієнтуючись на скандинавський варіант, модель «шведського соціалізму».

Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки». Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспі-

522

льної (державної") шляхом акціонування, а також прямої націоналізації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним зборам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і самоокупності. Але націоналізований сектор мав право