Функціонування економіки на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції означає значний надлишок виробничих потужностей і велике безробіття, тому розширення сукупного попиту передовсім збільшуватиме реальний обсяг виробництва і зайнятості, а не рівень цін.

Кейнсіанці вважають, що сукупний попит є нестабільним, навіть тоді, коли не відбувається жодних змін у пропозиції грошей. Зокрема, такий компонент сукупного попиту, як інвестиції, постійно зазнає коливань, у зв'язку з чим змінюється положення кривої сукупного попиту. Зниження сукупного попиту вплине лише на обсяг виробництва та зайнятість (обсяг виробництва знизиться). При цьому реальний обсяг виробництва може залишатися нижче за рівень виробництва з повною зайнятістю невизначений час, доти, доки не відбудеться випадкового врівноважуючого розширення сукупного попиту.

Відмінність від класичних поглядів є очевидною. Для економістів-класиків сукупний попит є стабільним, поки не відбувається значних змін у пропозиції грошей. У разі, коли сукупний попит знизиться, еластичність цін і заробітної плати забезпечить роботу автоматично вбудованого механізму, за допомогою якого підтримується функціонування капіталістичної економіки на рівні її потенційного обсягу виробництва і природної норми безробіття.

У кейнсіанській теорії мінливість сукупного попиту та нееласти-чність цін означають, що безробіття може збільшуватися і зберігатися в ринковій економіці тривалий час. Щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідним є активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.

Саме такий висновок з аналізу макроекономічних процесів уперше сформулював Д. Кейнс. Запропонована ним модель розвитку процесів виробничої діяльності була першим серйозним аргументом для проведення державної політики, спрямованої на ліквідацію негативних наслідків, що виникають з причин недостатнього попиту.

Конкретні напрямки державного втручання в економіку і державного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів.

У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддавши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість ліквідності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса— це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фінансових втрат за зниження ділової активності.

Уже було названо три причини, які, на думку Кейнса, спонукають людей зберігати хоча б частину їхнього багатства у вигляді ліквідних грошових активів, таких як готівка, поточні рахунки до запитання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких, що дають дохід (наприклад облігації). І саме цей спекулятивний мотив формує зворотний зв'язок між величиною попиту на гроші та нормою позичкового процента: попит на гроші поступово зростає з падінням норми позичкового процента на ринку цінних паперів.

Таким чином, Кейнс розглядає попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінального доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовлено існуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентно'і ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіцитного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, згідно за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на катта-ловкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Д. Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «Великої депресії» 30-х pp. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й взяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству.

З найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає також фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Д. Кейнс та його прихильники сподівалися пом'якшити негативні наслідки ділових циклів за допомогою планомірного проведення контрциклічної фіскальної політики. На їхню думку, за загрози