Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вар-тості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її етало-ном. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу — за допомогою ета-лону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вартості як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного на-повнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу пря-мої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нето-варних (паперових) форм грошей.*

Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу. Функція нагромадження е досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реа-лізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збе-реження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує без-посередній обмін товару на товар (Т— Т), та системою, в якій засто-совуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій об-міну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спромож-ності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представ-ника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження відбиває їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі загаль-ної матеріалізації суспільного багатства є логічним продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації економічного призначення грошей — виконан-ня ролі загального еквівалента.

Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження пе-редбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазначеній функції з простого посередника обміну трансформуються у загаль-Іновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій спо-ІЖивній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити F це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не деклара-тивно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вар-тості, виконувати функцію нагромадження. На підтвердження цьо-го можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидко-го наростання інфляційних процесів знецінені гроші перестають використовуватися не лише як засіб нагромадження, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості й засо-бу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо.

Чим же відрізняються гроші від цих активів у призначенні, про яке йдеться?

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральним у теорії грошей. Ліквідність виз-начають як можливість використання певного активну в ролі засо-бу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою но-мінальну вартість незмінною. Відповідно до цього гроші кваліфі-кують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принци-пово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.

Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка роз-криває зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи взаємодії.

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГРОШЕЙ

Як уже зазначалося, можливість появи і розвитку функціо-нальних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функ-цію загального вартісного еквівалента і, з іншого — виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарного об-міну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій, їхнім логічним продовженням. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми є найвищим ступенем у розвитку грошових відносин. Суттєво відрізняючись від попередніх структур, вони разом з тим зберігають спадковість з ними.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різнома-нітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи — результат прогресуючого ускладнення ринко-вих відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визна-чити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначаєть-ся структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональ-них ланок.

Які критерії використовує економічна наука і практика при кла-сифікації функціональних форм грошей?

В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу тривалий час широко використо-вується агрегатний метод класифікації форм грошей. Він грун-тується на ступені ліквідності кожної з них.

Як уже