Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно висока екологічна безпека регіону і наявність в нім крупних запасів мінеральних вод для лікування радіаційних захворювань обумовлюють потребу в створенні в Карпатах широкої мережі спеціалізованих здравниць для населення, що постраждало від радіоактивного забруднення.

Екологічний феномен території. З одного боку, в порівнянні з іншими регіонами природа Карпат зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан. А це дуже важливо для багатообразних форм відпочинку і туризму. З іншого боку, виключно важливе клімато- і водорегулююче значення Карпат як для України, так і для сусідніх європейських держав обумовлює гостроту питання збереження унікальної природи краю. Якщо відкинути чисто Консервативні варіанти виконання цього завдання, то туризм і відпочинок в екологічно обґрунтованих межах можуть виступати активною формою забезпечення екологічної безпеки Карпат.

Соціально-економічна специфіка гір. У гірських районах чотирьох карпатських областей проживають близько 1,3 млн. чіл. (тобто близько 20 % всього їх населення, з них третина — на висоті в 500 м і вище). Гори створюють специфічні, надзвичайно складні умови для мешкання і господарювання (особливо — в сільському господарстві), тому тут надзвичайно гостро, коштує проблема зайнятості, і як наслідок — низький рівень матеріального добробуту жителів гір. Ослабленню цих і інших негативних процесів за рахунок розширення сфер зайнятості і розвитку інфраструктури сприятиме розвиток туризму з відповідною організацією обслуговування, до яких може бути привернуте місцеве населення. У даному контексті розумної альтернативи рекреації просто не існує.

Економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери. Світовий досвід показує, що туризм є високорентабельною галуззю народного господарства. Наприклад, в Іспанії він дає 17 млрд. дол США., що рівне 30 % доходів від щорічного експорту цієї країни, в Італії туризм забезпечує 11 %, а в Данії і в Австрії -— 8 % прибутків, що поступають від експорту товарів за межу. Безумовно, поки показники економічної результативності вітчизняного туризму далекі від зарубіжних, хоча в Карпатах є окремі центри, в господарській структурі яких рекреаційна галузь є такою, що веде. В цілому сьогодні Карпатський регіон займає друге місце в Україні за об'ємом доходів від рекреаційної сфери (22 % від сумарного показника по Україні) і поступається тільки Криму (відповідно, 42 %), випереджаючи Причорномор’я (17 %) і Приазов'я (13 %).

Можна привести ще ряд переконливих аргументів на користь рекреаційної орієнтації перспективного розвитку Карпатського регіону. Але це жодною мірою не означає, що, форсуючи економічні процеси в даному напрямі, ми відразу ж досягнемо бажаних результатів. Тут необхідні зважені рішення і продумані практичні дії. Тому розвиток рекреації в регіоні розглядається в контексті структурної перебудови його господарського комплексу, в перспективній моделі якого ця галузь повинна стати одній з тих, що профілюють. Саме такі орієнтири закладені в Державну програму соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, яка повинна на практиці реалізувати ідею забезпечення соціально-економічного прогресу його території через державну підтримку пріоритетних секторів регіональної економіки, і в першу чергу — рекреації.

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Державна програма соціально-економічного розвитку Карпатського регіону розроблена Інститутом регіональних досліджень НАН України, спільно з Міністерством економіки України, Закарпатським, івано-франківським, Львівським і Чернівецьким облвиконкомами. Її мета полягає в створенні необхідних правових економічних і організаційних умов для забезпечення практичних результатів в справі стабілізації і поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні, для формування — на основі раціонального, використання ресурсного потенціалу території — ефективної економічної системи ринкового типу, яка гарантувала б наближений до світових соціальних стандартів рівень матеріального добробуту і мешкання людей, а також екологічну безпеку краю.

Статус програми як державною обумовлює її орієнтацію на першочергову реалізацію саме державних інтересів в Карпатському регіоні. Інакше кажучи, вона повинна стати практичним інструментом втілення державної, регіональної політики на цій території. Тому в програму включені заходи і проекти, яким держава гарантує свою підтримку, яка може виступати в двох формах: режим повного державного сприяння (фінансове, і ресурсне забезпечення, фінансово-кредитні і податкові пільги виконавцям); режим часткового державного сприяння (фінансово-кредитні і податкові пільги виконавцям). Проблеми ж місцевого значення вирішуються на локальному рівні силами регіону.

Для Карпатського регіону особливо гострою є проблема гірських районів. Комплекс питань, що потребують першочергового рішення, отримав віддзеркалення у всіх підпрограмах. Тим часом, очевидний факт, що гірські райони повинні мати спеціальний статус, яким би законодавчо закріплювалися необхідні пільги і соціальні гарантії їх жителям. В зв'язку з цим дуже важливе значення має прийнятий Верховною Радою Закон України «Про статус гірських населених пунктів України».

До програми увійшли найбільш значущі заходи і проекти, які через певні причини (і в першу чергу — через відсутність матеріально-фінансового забезпечення) не реалізувалися в рамках вже існуючих програм. Джерелами фінансування програми служать державний бюджет; місцеві бюджету; позабюджетні фонди; засоби підприємств, установ і організацій; зарубіжні інвестиції. У загальному об'ємі її фінансування державний бюджет займає 33,6 %, засоби підприємстві — 25,2 % і місцеві бюджету — 22,8 %. Найбільшу питому вагу державний бюджет займає в загальній вартості підпрограм «Розвиток агропромислового комплексу» (43,2 %), «Екологічна безпека» (53,8 %); «Культурний розвиток» (74,4 %), «Розвиток науки» (79,8 %). В той же час на розвиток рекреаційної індустрії з державного бюджету передбачається 27,1 %, соціальної сфери — відповідно, 26,2 % і нафтогазового комплексу — 26,8 %. Розвиток лісопромислового комплексу фінансуватиметься виключно за рахунок засобів підприємств. Із загальної суми фінансування на Закарпатську область виділене 40,1 %, на івано-франківську —