Інвестування здійснювалося, головним чином, у вигляді рухомого і нерухомого майна – 67,1 млн.дол., коштів – 26,73 млн.дол., цінних паперів – 5,04 млн.дол.

Пріоритетними напрямками у інвесторів стали такі галузі економіки, як чорна металургія – 106,83 млн.дол. (41,2% загального обсягу інвестицій на 1 січня 2001 р.), харчова промисловість – 28,85 млн. (11,1%), внутрішня торгівля – 20,88 млн. (8,0%), борошномельну – круп'яна і комбікормова промисловість – 18,45 млн. (7,1%), машинобудування та металообробка – 18,13 млн (7,0%), кольорова металургія – 50,97 млн. (2,0%), транспорт і зв'язок – 4,81 млн. (1,9%), вугільна промисловість – 4,19 млн.дол. (1,6%). Іноземними партнерами інвестовано 301 підприємство Донецької області. Найбільші обсяги інвестицій отримані підприємствами Донецька – 173,39 млн.дол. (170 підприємств), Артемівська – 19,08 млн.(5), Харцизька – 15,16 млн. (8), Горлівки- 8,12 млн. (9), Володарського району – 6,79 млн. (2), Єнакієвого – 6,39 млн. дол.

Частка державних інвестицій знаходиться на рівні 61,5 %, колективних – 33,5 %, із них в аграрній сфері – лише 9,8 %, а приватних – всього 5 %.

У структурі чистих інвестицій провідне місце належить промисловому устаткуванню і житловому будівництву, на які приходиться відповідно 30 –40 і 35 – 50 відсотків чистих інвестицій. Це головні орієнтири для прийняття рішень з інвестиційної політики в промисловому секторі.

Існує ряд негативних обставин, що істотно стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталів. До них належить слабка конвертованість національної грошової одиниці, низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру, повільні темпи приватизації, нерозвиненість фондового ринку, зростання корупції та злочинності в економіці, низька купівельна спроможність населення, відсутність вітчизняного реального виробничого інвестування, вивезення національного капіталу за кордон, відсутність права приватної власності на землю.

Інвестиційна діяльність, як внутрішня, так і зовнішня, характеризується конкретно вираженим регіональним аспектом, тобто вона спирається на маркетинг (або діагностику) території, нові регіональні форми та об'єкти цієї діяльності, а також на переваги малого бізнесу.

Нові соціально – економічні умови, що виникають у зв'язку з переходом до ринкової моделі функціонування господарства, визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, висувають завдання аналізу, моніторингу і пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на цій території.

Кризовий стан економіки України, фактичне припинення фінансування з державного бюджету поставили регіони перед необхідністю виживання, вони реально можуть розраховувати на свій продуктивний потенціал, на розвиток механізму реалізації цього потенціалу з залученням капіталу зовнішніх і внутрішніх інвесторів. Отже, територію слід розглядати як своєрідний “товар” – об'єкт ринкових відносин, з яких місцеві органи влади (“продавець”) виходять на ринок інвестицій. Іншими суб'єктами території є її жителі, як потенційні інвестори (місцеві та зі сторони), державні органи обласного чи центрального рівня.

Виходячи із специфіки маркетингу, місцеві органи влади створюють імідж своїх територій як місця життєдіяльності та об'єкта вигідного вигідного вкладення капіталу. Головний акцент при цьому робиться на перевагах не тільки природних, економічних, соціальних, екологічних, культурних і політичних елементів, а й на результатах людської діяльності.

Різнопланова інвестиційна діяльність є вагомим чинником високоефективного соціально – економічного розвитку регіону. Через це завдання інвестиційної діяльності зводиться до максимального забезпечення працездатності регіональних чинників, а саме : основних виробничих фондів; оборотних засобів підприємств; трудових ресурсів; соціальної сфери; виробничої інфраструктури; природних ресурсів.

Для України, де ринкові відносини лише формуються, проблема регіонального розвитку та регіональної інвестиційної політики є дуже складною. Нині організаційно іде процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально – економічних структур: виробничих, посередницьких, біржових, суто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфраструктурного середовища.

Приватні та державні інвестори в умовах ринку керуються при прийнятті та реалізації інвестиційних рішень переважно двома аргументами: наявною нормою рентабельності та макроекономічними перспективами її зростання на майбутнє.

її зростання на майбутнє. Однак не менш суттєвими є темпи відтворювального процесу за певним проектом інвестування.

Методика здійснення регіонального інвестиційного процесу передба-чає вибір основних пріоритетних його напрямів та принципів.

Такими напрямами мають бути:

екологічний аспект соціально-економічного розвитку територій та їхніх поселень, пов'язані з цим питання демографічної ситуації;

розвиток наукомістких виробництв (галузей, видів діяльності), орієн-тованих на висококваліфіковані кадри і відносно дешевші (за світовими вимірами) трудові ресурси;

будівництво об'єктів інфраструктури — виробничої, ринкової, соці-альної, інвестиційної та екологічної.

Слід створювати сприятливі умови для іноземних інвестицій. Для залучення іноземного капіталу такими передумовами є:

формування сприятливого інвестиційного клімату, створення пільго-вих умов, що підвищують ділову активність на відповідних територіях і стимулюють розвиток малого підприємництва;

стан і ступінь стабільності економіки в цілому, місткість ринку, тем-пи і пропорції розвитку, інвестиційна привабливість регіонів та країни в цілому.

Малий бізнес може відіграти вирішальну роль у перебудові економі-ки на ринкових засадах, якщо його основними принципами будуть такі:

орієнтація на регіональну і місцеву специфіку;

включення регіональних структур малого підприємництва до загаль-нодержавної мережі інформаційного і правового моніторингу з питань малого бізнесу;

акцент на використанні регіональних, міжрегіональних і місцевих фінан-сових можливостей;

підтримка підприємств малого бізнесу через систему державних і муніципальних замовлень;

особлива увага малому бізнесу в галузях сільського господарства, будівництва, переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання і транспортування, надання послуг населенню;

групування дрібних підприємств у асоціації з метою, щоб приватні банки мали справу з досить великими структурами, у відносинах з якими можна розраховувати на значний прибуток;

застосування пільгового оподаткування;

підтримка зовнішньоторговельних відносин малого бізнесу, технологічне та інноваційне сприяння створенню технопарків, розвиток співробітниц-тва з іноземним капіталом;

регіональний консалтинг, що передбачає кваліфіковані консультації з питань, пов'язаних з ризиком,