1. мети, стратегія, політика і цінності підприємства;

2. маркетинг;

3. НДОКР;

4. фінанси;

5. виробництво.

Сучасні методи оцінки інвестиційних проектів базуються на припущені, що інвестиційний проект розробляється, базуючи на цілком визначених припущеннях щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації зробленої продукції, цін на товари, тимчасових рамок проекту. Поза залежністю від якості й обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, зв'язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої підприємницької діяльності. У цьому зв'язку практика інвестиційного проектування розглядає в числі інших, аспекти невизначеності і ризику.

У світовій практиці фінансового менеджменту використовуються різні методи аналізу ризиків інвестиційних проектів. До найбільш розповсюдженим з них варто віднести:

-метод коректування норми дисконту;

-аналіз чутливості критеріїв ефективності (чистий дисконтований доход (NPV), внутрішня норма прибутковості (IRR) і ін.);

-метод сценаріїв;

-метод Монте-Карло (імітаційне моделювання);

-аналіз ймовірних розподілів потоків платежів;

-дерева рішень і ін. [8].

Одним з найновіших методів аналізу інвестиційних проектів є квантово-економичний аналіз (КЕА). КЭА – новітня методологія прогнозу, що дозволяє не передчувати, а передбачати, і визначати ті проекти і компанії, що заздалегідь неефективні і не будуть мати успіху. КЕА не тільки «обчислює» приречені проекти, але виявляє причину, по якій починання приречене, і дозволяє вибрати прийом, що може виправити положення, що створилося.

Відмінність КЕА від використовуваних у даний момент концепцій у тім, що ці методи засновані на аналізі документів бухгалтерського обліку, прогнозі показників, застосування до них аудиторського аналізу і розрахунку різних фінансових коефіцієнтів. Однак фінансовим розрахункам повинний передувати аналіз, що виявляє і відсіває апріорі неефективні і збиткові проекти.

З погляду КЕА більшість проектів гине саме тому, що їх окремі складові не відповідають один одному. Наприклад, якийсь продукт є кращим, але він не підходить для даного ринку. Або дана конкретна компанія не могла і не змогла позиціонувати даний продукт на даному ринку. Помітимо, що самі по собі і продукт, і колектив, і ринок по окремості гарні, і бізнес-аналітик дасть проектові «зелене світло». Однак компанія приречена, а інвестиція – загублена.

Квантовий економічний аналіз розглядає класифікацію етапів еволюції компаній, ринків і продуктів. Основна ідея концепції КЕА в тім, що важливі не рівні еволюційного розвитку продукту, компанії і ринку самі по собі, а правильне сполучення цих рівнів. Уміння визначати дозволені і заборонені сполучення дало можливість створити інструментарій для інвесторів, менеджерів і маркетологів, що постійно розширюється і поповнюється [5, 25 – 38].

Успішне застосування КЕА неможливе без чіткого розуміння компанії. Для цього КЕА визначає компанію як інститут, створений з метою приносити максимальний прибуток власникам її акцій. Компанія залишається незмінної доти, поки не міняються власники акцій і розподіл пакетів між ними, або змінюються в результаті купівлі-продажу акції або випуску компанією нового пакета [5, 40].

Теорія квантового економічного аналізу заснована на аналізі сполучення стадій розвитку життєвих циклів компаній-ринків-товарів. У КЕА життєвий цикл компанії складається з 3 дискретних стадій, товару – 4 стадій, ринку – з 5 стадій. Таким чином, мається 60 стійких сполучень. Не програшними є усього лише 15 з них. Інші 45 представляють із себе непрацездатні сполучення.

Опишемо стадії розвитку елементів КЕА. Типовий розвиток життєвого циклу товару представляється у виді 4-етапної моделі. Основним критерієм класифікації товару по стадіях розвитку є його продуктивність (або основний технічний параметр). Першим етапом є інновація. Такий товар заснований на новому принципі дії і потенційно може досягти більшого, ніж його попередник. Коли мінімальне функціональне ядро технічної системи (товару) створене і воно якось працює, система переходить на другу стадію розвитку. Друга стадія характеризується тим, що продуктивність або основний технічний параметр починає рости пропорційно вкладенню капіталу. Коли потенційно можливі ресурси підвищення продуктивності вичерпані, технічна система переходить на 3 етап розвитку. На 4 етапі технічна система знижує свої технічні показники з максимально можливих, до тих які необхідні тут і зараз [5, 39 – 45].

Основними параметрам, що характеризують еволюцію компаній, є доступ компаній до капіталу. Компанія першого рівня має доступ тільки до венчурного капіталу (власний капітал ініціаторів, інвестиційних ангелів і венчурний капітал). Компанії 2 рівні можуть мати у своєму розпорядженні акціонерний капітал, банківським кредитом і іншими джерелами фінансування. На 3 рівні компанії, як правило, є відкритими акціонерними компаніями. Принципово різними є стилі менеджменту. На першому етапі рішення приймаються ситуаційно, і воля вибору рішень максимальна. Прийняте рішення відбиває стиль роботи і характер підприємця. Компанії 2 рівні характеризуються наявністю якоїсь корпоративної культури, тобто стиль рішень відбиває передісторію компанії, і, таким чином, робить компанію менш залежної від приймаюче рішення особистості. При формуванні менеджменту на другому етапі відбувається як мінімум 2 процеси: поява поділу обов'язків і зон відповідальності; індивідуальне лідерство творця і першого керівника повинне переміниться авторитетом професійних менеджерів. На 3 етапі домінуючу роль починає грати відповідність корпоративної культура компанії стандартам індустрії [5, 49 – 64].

Система еволюційної класифікації поділяє ринки на 5 груп. На нульовому рівні ринку споживачів, що платять гроші за нову пропозицію, не існує. Грошовий потік створюється ентузіастами, для яких спробувати нововведення означає хобі. На ринку першого рівня є покупці, що реально платять гроші, але вони не ідуть з попереднього ринку. Ринок 2 рівня характеризується масовою міграцією споживачів, що залишають попередній ринок. На 3 рівень ринок вступає,