<!--[if !vml]--><!--[endif]-->

<!--[if !vml]--><!--[endif]-->Таблиця 5.2.
Стратегії підприємства на різних фазах ЖЦТ на ринку          

Фази ЖЦТ на ринку | Тенденції збуту | і обсяги: прибутку | Стратегії

І фаза —

Зародження і вихід на ринок | Збут незначний | Немає або незначний | Стратегія, орієнтована на зростання (великі затрати)

1I фаза —

Розвиток | Швидке збільшення | Швидке зростання | Стратегія швидкого зростання

III фаза —

Зрілість | Стабільний і великий | Стабільний і високий | Стратегія, орієнтована на стабільність

IV фаза -

Насичення і спад | Зниження

збуту | Зниження прибутку | Стратегія скорочення

Отже, мета моделі життєвого циклу товару на ринку -визначити стратегію для кожної фази існування товару на ньому.

Залежно від типу товару можливі найрізноманітніші кон-фігурації їх життєвих циклів на ринку.

Концепція ЖЦТ переконує, що для успішної і стабільної діяльності підприємству слід мати кілька товарів, які б пере-бували у різних фазах життєвого циклу. І, прогнозуючи фази,

підбирати відповідні стратегії.

*

Моделі кривої досвіду і ЖЦТ є найпростішими методами стратегічного аналізу, оскільки дозволяють будувати страте-гію на врахуванні дії лише одного із чинників діяльності під-приємства.

Модель „продукт-ринок»

Запропонував означену модель А.Стейнер у 1975 році. Це по суті матриця, яка допомагає визначити ступінь ризику чи відповідно ймовірність успіху за певних поєднань дії уже двох факторів - ринку і продукту. Причому враховується стан рин-ків і товарів, які при цьому ділять на існуючі, нові, але пов'я-зані з існуючими, і зовсім нові.

Модель „продукт-ринок" являє собою матрицю за допомогою якої можна визначити ступінь ризику чи, відповідно, ймовірність успіху за певних поєднань дії двох факторів - ринку і продукту (табл. 5.3)..

Таблиця 5.3.

Матриця „продукт-ринок» (ймовірність успіху за різного поєднання товарів і ринків) 

Ринок | Продукт (товар) 

Існуючий | Новий, пов'язаний з існуючим | Зовсім новий 

імовірність успіху | ризик | імовірність успіху | ризик | імовірність успіху | ризик

Існуючий | 90% | Низький | 60% | Серед-ній | 30% | Високий

Новий, пов'язаний існуючим | 60% | Середній | 40% | Висо-кий | 20% | Дуже високий

Зовсім новий | 30% | Високий | 20% | Дуже висок. | 10% | Вкрай високий

Модель використовують при виборі певного виду бізнесу залеж-но від ступеня ризику, який може собі дозволити під-приємство. Може також застосовуватись при формуванні портфеля бізнесів, особливо при розподілі інвестицій між стратегічними областями бізнесу (СОБ).

За результатами попереднього етапу проводять поглиблений аналіз окремих компонент зовнішнього та внутрішнього середовища. Для цього використовують три групи способів аналізу: економіко-логічні, економіко-математичні та евристичні.
До економіко-логічних (традиційних) належать такі способи, які використовуються з моменту виникнення економічного аналізу як окремої галузі спеціальних знань. Вони призначені для обробки інформації та визначення причин зміни певного показника. Методи обробки інформації часто застосовують під час аналізу різних об'єктів, хоч і вважають їх найпростішими. Наприклад, застосування методу порівняння до економічних явищ дає змогу здійснити горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одновимірний і багатовимірний аналізи.
Визначення та оцінку впливу чинників на зміну результативних показників здійснюють за допомогою методів факторного аналізу. Існують два типи зв'язків, які підлягають дослідженню в процесі факторного аналізу: функціональні й стохастичні. Зв'язок вважають функціональним або жорстко детермінованим, якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає визначене невипадкове значення результативної ознаки. Стохастичним (імовірним) вважають зв'язок, при якому кожному значенню факторної ознаки відповідає багато значень результативної. Для аналізу застосовують поширені на практиці методи: при жорстко детермінованих зв'язках — ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць, індексний, інтегральний тощо; при стохастичних — кореляційний, дисперсійний, компонентний. Загалом систему факторного аналізу можна зобразити у вигляді схеми (рис. 4.2).

Ці моделі доволі поширені в межах традиційного аналізу впливу окремих чинників середовища на організацію. До типових задач детермінованого аналізу належать: оцінка впливу відносної зміни чинників на відносну зміну результативного показника; оцінка впливу абсолютної зміни і-го чинника на абсолютну зміну результативного показника; визначення відношення величини зміни результативного показника, зумовленого зміною і-го чинника, до базового значення результативного показника; визначення частки абсолютної зміни результативного показника при зміні і-го чинника.
Стохастичне моделювання є певною мірою доповненням і поглибленням детермінованого факторного аналізу. Ці моделі застосовуються при необхідності дослідження впливу чинників, для яких неможливо побудувати детерміновану факторну модель; визначення впливу чинників, які не піддаються об'єднанню в одній жорстко детермінованій моделі; вивчення впливу складних чинників, які неможливо подати одним кількісним показником. Застосувати стохастичний підхід можна тільки за наявності обов'язкових передумов, що істотно ускладнює його реалізацію.
Важливим напрямом удосконалення аналізу є застосування економіко-математичних методів. Сформульовану задачу аналізу середовища можна розв'язати методами елементарної математики, математичних аналізу чи статистики, математичного програмування, дослідження операцій, теорії оптимальних процесів тощо. Особливе місце серед цих методів аналізу належить групі, яка об'єднує способи оптимізації показників. їх застосування зумовлене значними можливостями, хоч і не меншими проблемами. Незважаючи на особливу роль математичних методів в аналізі середовища, їх не вважають універсальним засобом вирішення всіх проблем.
Для розв'язку екстремальних задач при неповному знанні механізму певного явища застосовують евристичні методи, які ґрунтуються на інтуїції та попередньому досвіді. Для діагностики середовища організації широко використовують експертні оцінки. Цей метод з 40-х pp. XX ст. визнають самостійним інструментом для вирішення неформалізованих проблем.
Здебільшого застосовують індивідуальні та колективні експертні оцінки. До індивідуальних належать: сценарії, метод "інтерв'ю",