При інвестиційній бездіяльності прибутковість вкладених засобів з часом знижується внаслідок морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва і т.п., що в остаточному підсумку ставить під сумнів майбутнє такого підприємства.

Пасивне інвестування, передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього по галузі рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середнєгалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

1.7. Інвестиційна привабливість (країни, регіону, підприємства)

Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів. Розглянемо умови формування інвестиційної привабливості країни, що є найбільш загальними при виборі і реалізації міжнародних проектів.

Інвестиційна привабливість країни. У економічній літературі існують різні підходи до визначення інвестиційної привабливості, або інвестиційного клімату, держави як сукупності політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів. У найбільше загальному вигляді, не вдаючись до аналізу цих підходів, можна уявити систему визначальних чинників, згрупованих у такий спосіб:

а) політико-правове середовище, що характеризується політичною стабільністю суспільства, наявністю і стабільністю нормативної бази підприємницької і інвестиційної діяльності, гарантією рівності форм власності й інвестицій у перехідний період та ін.; Так, наприклад, політична нестабільність в Росії приводить до нестабільності валют в Епропі.

б) економічне середовище, або стабільність національної валюти, темпи росту інфляції, режим оподатковування і валютного регулювання, стан фондового ринку і фінансово-кредитної системи, ємність і платоспроможність внутрішнього ринку;

в) ресурси і інфраструктура, соціально-культурне середовище, екологія.

До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості і ризику належать рейтинги Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI).

Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100 провідних міжнародних банків.

Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:

ринкових - 40 %;

кредитних - 20 %;

політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного розвитку - 40 %.

У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, ставлення закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- і довгострокового кредитування й ін.

Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х роках, свідчать про достатньо низьку привабливість України. У різноманітних рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу. Невисоке положення займає Україна і серед країн із перехідною економікою.

Міжнародна практика вибору держави-реципіента крім оцінки загального інвестиційного клімату базується також на урахуванні специфічних особливостей самого проекту, ступені розвитку даної держави. Так, при реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із виконанням масштабних будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, чинники, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.

Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко знижує її привабливість як об'єкта довгострокових вкладень. Крім того, до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар податкового законодавства, обмеження, пов'язані з рухом капіталу, нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п'ятьох країн Європи, а по ефективності його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій, Акумулюю чи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікация. Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є внески у формі рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески (біля 25 %).

Галузева структура іноземних інвестицій формується в