(Дивись додаток № 4).

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку регіональної економіки. Конкретизація інвестиційної спрмованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку ррегіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики погнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визнаення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності регіонів велиаого знаення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток субєктів господарювання і можливостей цих субєктів освоїти очікувані інвестиції. Фактино питання стоїть про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних можливостей може бути названа , наприклад, як “інвестиційний паспорт регіону”. Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, грішити кількісними перебільшеннями, але у будь-кому разі є необхідною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (банки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напрямку насичення регвональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Відомо, що одним з найважливіших компонентів, які мають значення для інвестиційної привабливості регіону (міста), є місцева приватизаційна активність. Доцільно було б мати якісну характеристику приватизаційних роцесів у регіоні та їх спрямованість на інвестиційне заохочення потенційних партнерів до співпраці.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно у портфельній, а не в прямій формі. У цьому аспекті проблема полгає в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерно-паперову, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний етап приватизації підприємства починається тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власностіпідприємства серд багатьох власиків дрібих пакетів акцій. Інвестиційно спроможні та конкурентноздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові забовязання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями ФДМУ, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу.

Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження лізінгових операцій як виду гарантованого товарного інвестування. Для індустріальних регіонів це був би свого роду “інвестиційний трамплін”, який зміг би мобілізувати знані товарні ресурси, сьогодні здебільщого незадіяні, і запустити їх у господарський обіг. Від цього виграють усі: піприємства-робітники, банки, які зможуть запропонувати ширший спектр інвестиційних ініціатив, а також споживачі, які ефективно працюватимуть із запозиченими основними засобами.

Особливо широкі перспективи лізингу відкриваються у звязку з формуванням фінансово-промислових груп та холдінгів, де багато технологічних та економічних процесів мають замкнутий внутрішній цикл. На регіональному рівні в цьому плані є добрий приклад Харківської облдержадміністрації, за сприянням якої Харківський тракторний завод продає фермерам на умовах лізингу сільськогосподарську техніку.

Було б доцільним запропонувати створення регіонального лізингового фонду виробнчих потужностей, котрий може бути або самостійною комерційною структурою, або госпрозрахунковою ланкою в структурі місцевої виконавчої влади. Свою діяльність такий фонд здійснював би у взаємодії з рядом відповідних міністерств та відомств, з іншими регіональними структурами, з підприємствами безпосередньо. Мета створення лізингового фонду- раціональне використання виробничих потужностей (вллласних основних засобів) підприємств і організацій. Досягнення такої мети цілком реальне, тим більше, що у цьому питанні передусім потрібна організаційна робота, а фінансові витрати на “розкрутку” відносно невеликі. Фонд не буде власником майна, а виконуватиме розпорядницько-координаційні функції, що делегуються за партнерськими угодами. Отже, зможе реалізувати необхідну багатьом справу.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделяях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях. Звичайно, ефективність регіональної інвестиційної політики багато в чому залежить від поліпшення інвестиційного клімату в державі в цілому. Щодо наближення інтересів держави і регіонів , важливо проводити розрахунки балансових моделей ресурсного забезпечення регіонального розвитку, особливо на рівні міжрегіональних звязків. Це дасть можливість підвищити інтегрованість регіонів України. Тому проблеми перепрофілювання, диверсифікації виробництва, кооперації на регіональному рівні повинні стати редметом досліджень нашої економічної науки.

Інвестиційний процес в Україні стримується через те. Що у нас закрита інноваційна ніша. (Безперечно, комплекс складних соціально-політичних проблем також справляє свій вплив, але в даній роботі розглядається лише інноваційний аспект). Для відкриття інноваційної ніші необхідно, щоб ринок сформував певні умови. Серед них особливо важливі нова структура відносних цін, нагромадження необхідної кількості вільних капіталів і зниження ставки відсотка тощо. Усі ці умови перекриваються одним- виникненням позитивної різниці між вартістю випуску продукції і вартістю витрат на неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ