Курсова робота - Інвестиційна діяльність
54

надає кошти (у вигляді певних
фінансових коштів) для інвестицій у розпорядження підприємств та інших
суб'єктів господарювання. Саме на цьому ринку відбувається переміщення
коштів з тих секторів економіки, де є їх надлишок, у сектори, яким
бракує цих коштів, а також з галузей з меншою прибутковістю на вкладення
у галузі з більшою прибутковістю.

Як відомо, ринкове відшкодування первісних, авансованих ресурсів на
створення основних фондів лише забезпечує основу для накопичення.
Кількісно зростання накопичень не залежить точно від авансованої суми.
Спричинено це наступним.

По-перше, це пояснюється розбіжністю між капітало- і фондоємністю
продукції. Відомо, що перевищення капіталоємності порівняно з
фондоємністю є результатом уповільненого приросту основних фондів.
Навіть з огляду на нормальне запізнювання (лаг) ефекту від капітальних
вкладень кожного окремого року необхідно виходити з багаторічного
випередження вкладень в основні фонди порівняно з їх приростом. Кожен
карбованець капітальних вкладень в Україні у 80-90-х роках обертався
додатковим зростанням фондів на 44 коп. Це було зумовлене як абсолютним
зростанням обсягів незавершеного будівництва, так і підвищенням частки
незавершеного будівництва до річного обсягу капітальних вкладень. Так, в
Україні частка незавершеного будівництва у 2000 р. складала 73,7 %, а
його зростання за 1996-2000 pp. становило 32 % [15, с 408].

Значна частина основних фондів народного господарства України вибувала
щорічно через моральне старіння і фізичне зношення, причому
спостерігались факти списання недоамортизованих основних фондів у міру
прискореної заміни застарілих виробництв, що вело на практиці до
заміщення зносу прибутком підприємств. Однак залучення прибутку на
покриття недоамортизованих основних фондів в умовах технічного прогресу
можна вважати економічно обґрунтованим, якщо питома вага прибутку в
капітальних вкладеннях підвищується, тобто коли ефективне використання
реноваційної амортизації спричиняє одночасне зростання накопичень.
Прискорення обороту авансованих на виробництво коштів спричиняє
можливість зниження їх абсолютного розміру, а будь-яке скорочення часу
обороту підвищує норму прибутку. Частка амортизаційних відрахувань у
загальному обсязі капітальних вкладень має тенденцію до зниження.

Певне значення має також структура капітальних вкладень: збереження
стабільно високої частки вкладень, що спрямовуються на
будівельно-монтажні роботи, підвищує капіталомісткість споруджуваних
об'єктів переважно за рахунок "пасивної" частини фондів.

По-друге, причиною невідповідності між зростанням накопичень і
авансованих ресурсів на створення основних фондів є розбіжність між
номінальним і реальним накопиченням. За 1980-1990 pp. був досягнутий
рівень зростання запровадження в дію основних фондів на 57 % [10, с
244]. При реальному виробничому накопиченні, у процесі якого створюються
і реалізуються додатковий продукт і чистий дохід, показник зростання
ефекту значно нижчий. Про це можна судити по зниженню рівня
фондовіддачі. Хоча рентабельність у цей період має тенденцію до
зростання, це несправжнє підвищення ефективності, тому що воно зумовлене
зростанням рівня цін, а не реальними зрушеннями у виробництві. Прибуток
зростав значною мірою в результаті збільшення оптових цін промисловості.
Отже, реальний процес накопичення, що розуміється нами як ефективна
фондовіддача, відставав від номінального. Інакше кажучи, зростання
прибутку не було зумовлене інтенсивним використанням виробничих
ресурсів.

Зблизити показники номінального і реального накопичення досить складно.
Адже саме по собі зниження фондовіддачі аж ніяк не є просто результатом
поганої організації управління виробництвом. Підвищення фондовіддачі
вимагає дотримання деяких найважливіших зовнішніх умов, насамперед
установлення ринкових цін на засоби виробництва. Ідеться про
відшкодування в ціні витрат виробництва і забезпечення необхідного рівня
рентабельності.

Зростання витрат не є негативним явищем, якщо збільшення виробничих
витрат компенсується відносно великим скороченням витрат чи зростанням
прибутку у сфері споживання цієї продукції. Проте на практиці часто не
враховують ефект у сфері споживання продукції виробничого призначення.
Ціни на нову техніку призначаються вищими, ніж на стару, хоча показники
потужності, швидкості та інші характеристики роботи машин змінюються не
пропорційно, не адекватно ціні на неї. От і виходить, що в окремих
випадках ціни не стимулюють упровадження нової техніки у виробництво і
водночас штучно сповільнюють процес відшкодування витрат, який є
складовою процесу розширеного відтворення.

Отже, наближення середньогалузевих витрат на виробництво до ринково
обґрунтованих можливе лише на основі все більшого відбиття споживчих
властивостей засобів виробництва в оптовій ціні.

Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових,
економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо
взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного
розвитку, історичних та національних тенденцій.

Для оцінки можна використати наступні узагальнюючі синтетичні показники:

– політична і фінансова стабільність;

– рівень загальноекономічного розвитку країни;

– рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

– ємність внутрішнього ринку;

– вартість робочої сили;

– купівельна спроможність населення;

– рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність
заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні
особливості слаборозвинених країн, він зазначав «збереження старих
феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких
«якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного
розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із
золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються
«…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном
– легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх
використання національною економікою для внутрішнього розвитку.

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна
поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність,
національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних
інвестицій,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12