Курсова робота - Інвестиційна діяльність
54

господарське і фінансове право, міцність державних
інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в
економіку, культура.

Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах
правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості,
доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з
особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом
багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав,
що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив»,
«подарував» або «обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не
має ваги і не шанується.

Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного
відтворювального елементу господарювання становить відсутність масової
дрібної приватної власності. Історична практика цивілізованих країн
Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний
процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно
трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що
нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається
за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення
протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності
формується філософія середнього класу, про яку так багато писали Макс
Вебер, Тоуні і Зомбарт [14].

2) Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового
ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної
валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість
і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до
факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства,
рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів
виробництва [15].



1.2.Джерела формування інвестицій



Як відомо, першим джерелом для формування інвестицій слугують
амортизаційні відрахування на реновацію. їх питома вага у структурі
ресурсів капітальних вкладень складала 32-45 % у 1980— 2005 pp. [10, с.
5, 455], а в останні роки істотно зменшилась.

Тривала практика екстенсивного розвитку народного господарства, за якою
велика частка інвестицій спрямовувалась на створення і розширення
діючих, а не на заміну застарілих фондів, призвела до щорічного приросту
їх зношення в середньому на 1-2 %. Загалом по промисловості рівень
зношення основних фондів зріс з 28 % у 1975 р. до 49 % у 2005 р.
Зниження рівня зношення в 2004 р. порівняно з 2003 р. майже на 3 %
зумовлено не зростанням обсягів відновлення фондів, а простою зміною
методології нарахування амортизаційних відрахувань. Наприклад, загалом
по промисловості сума зношення машин і устаткування перевищила 50 % їх
балансової вартості й у різних галузях коливається від 23 до 77 % (табл.
1.1).



Таблиця 1.1.

Рівень зношення машин і устаткування на підприємствах окремих галузей
промисловості України у 2005 р.





Як свідчать дані Міністерства статистики України, найбільш зношений парк
машин і устаткування у підприємств, що виробляють хімічні барвники (65
%), медичні вироби зі скла, порцеляни й пластмас (67 %),
хіміко-фотографічну продукцію (70 %), труби з чорних металів (70 %),
акумулятори (75 %), мило і миючі засоби (76 %), азбестотехнічні вироби
(77 %) [15].

Технічне переозброєння цих підприємств в умовах наростання кризових явищ
в економіці і нескінченного підвищення цін стає все більш
проблематичним. Так, оптові ціни на продукцію машинобудування за чотири
останніх роки зросли більш ніж у 54 тис. разів, зокрема у металургійному
машинобудуванні в 197 тис. разів, в електротехнічній промисловості — у
112 тис, автомобільній — у 120 тис, у машинобудуванні для легкої і
харчової промисловості — у 81 тис. разів. При цьому із зростанням цін не
спостерігається якісне поліпшення продукції. Так, 25 % продукції
машинобудівних підприємств не оновлювалося понад 10 років, тобто є
морально застарілою. Нині тільки 10% усіх підприємств машинобудування
створюють зразки нової техніки. Постійно скорочується кількість зразків,
створених на рівні кращих світових стандартів, експортна продукція
становить менше третини загального обсягу виробництва.

За таких умов підприємства неохоче відмовляються від свого старого
устаткування, оскільки не мають можливості придбати нове,
високоефективне, а тому кількість устаткування, що списується,
скорочується щорічно. У багатьох галузях устаткування, що списується,
складає менше 1 % загальної вартості машин і устаткування, отже,
виробнича база підприємств усе більше старіє. Частка устаткування, що
експлуатується понад 20 років, складає 13 %, у тому числі понад 10 років
працює 60 % усіх металорізальних верстатів, більше 50 % — деревообробних
і ткацьких верстатів, електрометричного устаткування, хлібопекарських
печей і т. ін. [26].

Наявність такої кількості застарілих фондів змушує підприємства
витрачати значні кошти на підтримку їх працездатності. Так, на ремонт
основних промислово-виробничих фондів витрачається 50 % обсягу
капітальних вкладень у промисловість. Через це значна частина
амортизації перерозподіляється з фонду реновації у фонд поточного і
капітального ремонту.

Вивільнення амортизації у міру перенесення вартості фондів на готовий
продукт носить тимчасовий характер, зумовлений повним періодом обороту
цих фондів. Відтворення зношених фондів потребує накопичення повної суми
амортизації, інакше підприємство вимушене заміщати відсутню суму
амортизації прибутком чи покривати вимогу на інвестиції за рахунок
кредиту. Отже, використовувати на інвестиційні цілі амортизацію у
процесі зношення основних фондів начебто виявляється неможливим або
можливе лише за рахунок кредиту.

Прагнення використати амортизаційний фонд для його розширеного
відтворення пов'язане з тим, що розмір накопичених у фондах коштів
перевищує суму натурального відшкодування основних фондів. Це зумовлено,
по-перше, нерівномірністю зношення окремих елементів і груп основних
фондів, по-друге, у міру технічного

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12