Курсова робота - Інвестиційна діяльність
54

слід
відзначити, що накопичений в ці роки інвестиційний потенціал був
використаний не повною мірою.



2.3. Індивідуальні та інституційні інвестори



Згідно із законодавством України індивідуальними суб'єктами
інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи — як резиденти, так і
нерезиденти (тобто ті, які проживають за межами України).

Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:

- Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше,
спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств — холдинги, фінансові
групи та фінансові компанії.

Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої (фінансової
імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх
підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють
ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг
здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі
становище своєї (фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись
при цьому навіть від значних прибутків.

- фінансова група — це об'єднання підприємств, пов'язаних в єдине ціле
системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не
має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.

- фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним
критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не
здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та
іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну
від холдингової") не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що
нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко
використовують фондову біржу, «вуличний» (позабіржовий) ринок та інших
фінансових посередників.

- Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не
дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів
інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно
стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та
пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків
остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (приватних осіб) і середніх),
вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний
рівень доходу на капітал.

У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна
назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні
інвестиційна компанія — це компанія, що формує свій капітал за рахунок
внесків дрібних інвесторів на загальних підтставах і не займається
страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для
неї — єдиний вид діяльності. інвестиційні компанії можна класифікувати
за такими ознаками :

1)юридичною формою — традиційно під інвестиційною компанією розуміють
інвестиційне акціонерне товариство (формує випуску та продажу акцій);
інвестиційна ж фірма, яка управляє капіталом вкладників за їх
довіреністю, називається трастом;

2) спеціалізацією вкладень. Інвестиційна компанія може вкладати капітал
у різні види цінних паперів (універсальна інвестиційна компанія) чи
надавати перевагу вкладенням їх в окремий вид таких паперів.
Спеціалізація інвестиційної компанії залежить від мети її акціонерів;

3) ступенем свободи менеджерів у прийнятті рішень. З цих позицій
розрізняють інвестиційну компанію, в якій менеджери мають широку свободу
дій стосовно інвестицій, і таку, де менеджери мають обмежену свободу дій
стосовно інвестицій.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона
являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів — відкритий і
закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції,
скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою
ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть
продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій
відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його
активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково
самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій
під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від
вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

- Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не
мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними
дилерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної
гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки,
фондові доми, інвестиційні пули і т. д. За своїми функціями вони значно
ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку
інвестицій.



2.4. Функціональні учасники інвестиційного процесу



Розвиток можливих організаційних форм взаємодії партнерів по
інвестиційному процесу сприяє залученню до спільної інвестиційної
діяльності різних фірм, функціями яких є надання спеціальних послуг та
виконання різного роду робіт. З окремими з таких фірм інвестор може
укладати угоди консорціуму, залучати їх як акціонерів у підприємстві, що
створюється. Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть
виступати:

Фірма-девелопер — юридична особа, яка бере на себе функції з повної
реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно
здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку
проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Як
правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 % загальної суми
інвестицій. В угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими
інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його
власником та відшкодовує інвестору збитки і втрачені прибутки.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може
брати на себе прожект-менеджер (керівник проекту). У ряді випадків для
інвестора економічно та доцільно відмовитися від будівельно-монтажних
робіт та придбати готові будівлі, споруди

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12