- залежно від обсягів виробництва.

За місцем виникнення витрати групуються по виробництвах, цехах, дільницях, технологічних переділах, службах та інших адміністративно відокремлених підрозділах. При цьому в залежності від характеру і призначення виробничих процесів виділяють основне і допоміжне виробництво.

До основного виробництва відносять виробництва, цехи, дільниці, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва. До нього відносять ремонтні, експериментальні цехи, енергетичне господарство, тарні, транспортні та інші підрозділи.

За економічними елементами витрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи витрат однакові для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають: матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість зворотних відходів); витрати на оплату праці (всі форми основної і додаткової заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства); відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, Державний фонд сприяння зайнятості – величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці); амортизацію основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів); інші операційні витрати (витрати, що не належатьдо перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, охорону парці, винагороду за винацідництво , оплату робіт з сертифікації продукції, придбання ліцензій, оплату послуг зв’язку, податки та збори тощо).

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення.

Статті – це витрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають витрати на одиницю продукції, тобто здійснюють калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але в загальному для виробничої собівартості може мати такий склад: сировина та матеріали; куплені комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; попутна продукція (вираховується).

Якщо до переліку цих статей додати статті адміністративні витрати і витрати на збут продукції, то отримаємо типовий перелік статей для калькуляції витрат операційної діяльності. Саме ці витрати можна, з певною часткою умовності, „персоніфікувати” за окремими видами продукції підприємства.

На розсуд підприємства можна калькулювати і витрати звичайної діяльності, додавши статті: фінансові витрати; втрати від участі в капіталі; інші витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – всі витрати підприємства незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з врахуванням особливостей техніки, технології і організації виробництва галузі і питомої ваги прямих витрат в собівартості продукції, а також об’єднувати декілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті декілька статей калькуляції.

Статті витрат за ступенем однорідності поділяються на прості та комплексні.

Прості (одноелементні) – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести сировину і матеріали, заробітну плату тощо.

Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати: амортизаційні відрахування по машинах і механізмах; витрати на утримання та експлуатацію обладнання; витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані; сума орендних платежів за надані в оренду основні засоби; витрати на утримання цехових транспортних засобів; інші витрати.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені до певного об’єкта економічно доцільним шляхом.

Непрямими є витрати, величину яких на одиницю продукції не можна безпосередньо обчислити, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

В управлінні підприємством одним з найважливіших і ефективних методів є калькулювання витрат.

Калькулювання – це обчислення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг за статтями витрат.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: формування виробничої програми; визначення потреби в оборотних засобах; встановлення належного рівня ціни на продукцію ( роботи, послуги ), що випускається; обчислення рентабельності виробництва; аналізу витрат на виробництво; оцінуи економічної ефективності заходів щодо вдосконалення техніки, технології, організації виробництва та інше.

Важливим моментом у процесі калькулювання є методика обчислення основних статей калькуляції, що розглядається нижче.

До статті „Адміністративні витрати” належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, його службові відрядження, утримання основних засобів, інших необоротних активів загальногосподарського призначення ( оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорону, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, житлово-комунальні, телеграфні, канцелярські витрати, суму податків, зборів тощо (21*410*12*3 = 309,96 (тис.грн.)).

До статті „Витрати на збут”, зокрема, належать витрати на пакувальні матеріали матеріали, транспортування продукції, витрати на маркетинг та рекламу, на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших необоротних активів, що використовуваються для забезпечення збуту продукції, товарів і послуг.

До статті калькуляції „Сировина та матеріали” включають: вартість сировини і матеріалів, що входять до складу продукції, утворюючи її основу чи є необхідним компонентом для виготовлення продукції; вартість допоміжних матеріалів, які використовуються в процесі виробництва продукції для забезпечення нормального технологічного процесу, а також