ризику, притаманного фінансовій діяльності підприємства і може призвести до вагомих втрат капіталу його власників, вона повинна діагностуватись на самих ранніх стадіях її можливого виникнення. Метою ранньої діагностики кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства — є своєчасне їх виявлення, що дасть можливість оперативно застосувати комплекс заходів з їх нейтралізації, звівши тим самим, можливі завдані підприємству збитки до мінімуму.
3. Диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент в процесі діагностики банкрутства підприємства повинен використовувати достатньо розгалужену (за своїми методами) та структуровану (за рівнем можливого впливу) систему індикації кризового стану підприємства. Такі індикатори фіксують різноманітні аспекти фінансової діяльності підприємства, проте їх оцінка (характеристика окремо кожного з них) з позиції генерування загрози банкрутства не може бути однозначною. Тому, індикатори кризових явищ необхідно певним чином класифікувати і групувати за ступенем їх небезпечності для фінансового розвитку підприємства. Результатом такого підходу буде створення дієвої системи індикації кризових явищ.
4. Оперативність реагування на окремі кризові ситуації у фінансовому розвитку підприємства. Теорія антикризового фінансового управління стверджує, що поява будь-якої кризової ситуації характеризується тенденцією до її поширення (як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямах) протягом кожного наступного господарського циклу підприємства. Крім того, вона не може не сприяти виникненню нових фінансових кризових явищ. Тому, чим раніше активізуються антикризові механізми за кожною визначеною кризовою фінансовою ситуацією, тим більше можливостей буде у підприємства для відновлення порушеної фінансової рівноваги.
5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі. Система механізмів, які використовуються для нейтралізації загрози банкрутства, пов’язана з додатковими витратами або втратами, які спричинені зменшенням обсягів операційної діяльності, призупиненням реалізації інвестиційних проектів та іншими чинниками. При цьому рівень затрат і втрат прямо залежить від спрямованості дії (селективності) механізму нейтралізації та масштабу (локалізації) його використання. Тому, активізація системи механізмів (або окремих його складових) повинна враховувати рівень реальної загрози банкрутства, а їх дії повинні бути адекватними визначеному рівню кризової небезпеки. При недотриманні такої умови підприємство або не отримає очікуваного результату (якщо дія механізмів буде недостатньою), або несе невиправдано високі витрати (якщо дія механізмів буде завищеною по відношенню до існуючого рівня загрози банкрутства).
6. Повна реалізація власного потенціалу для виходу підприємства з кризового фінансового стану. Протидіючи загрозі банкрутства, особливо на ранніх стадіях його діагностики, підприємство повинно розраховувати виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при дотриманні підприємством правильної маркетингової політики загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління, і при цьому — що особливо важливо — в межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку підприємство може уникнути небажаних для нього реорганізаційних процедур.
7. Використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутства. У випадку, коли загроза банкрутства виявлена на пізній стадії і носить катастрофічний характер, а система механізмів її внутрішньої нейтралізації не дозволяє досягнути бажаного результату у відновленні фінансової рівноваги підприємства, воно повинно ініціювати власну санацію, вибравши для цього найбільш ефективні її форми. В системі антикризового фінансового управління санація (у повному розумінні цього терміну) вважається крайнім заходом, який застосовують для відвернення реального банкрутства підприємства.
Наведені принципи лежать в основі системи антикризового фінансового управління підприємством [3, ст. 268-271].
Проте, на мій погляд, описані І.А. Бланком принципи визначають тільки тактику здійснення антикризового управління. Основними принципами, які виступають підвалинами стратегії антикризового фінансового управління підприємством, доречно було б вважати наступні:
1. Соціальна орієнтованість при здійсненні заходів з антикризового фінансового управління підприємства. Цей принцип передбачає, що здійснення будь-яких заходів з антикризового управління — від ранньої діагностики кризових явищ до реалізації заходів, пов’язаних з процесами банкрутства підприємства та його ліквідацією — повинне бути соціально-орієнтованим. Тобто, в будь-якій ситуації, антикризове управління повинно бути орієнтовано на соціальні цілі — збереження нормально оплачуваних робочих місць, підтримка місцевої комунальної інфраструктури, що забезпечується “містоутворюючими” підприємствами у віддалених місцевостях.
2. Захист інтересів кредиторів, а також теперішніх і можливих майбутніх власників даного підприємства при проведенні заходів з антикризового фінансового управління. Мова йде про об’єктивність оцінки у визначенні вартості даного підприємства. Це особливо актуально як при здійсненні юридичної процедури визнання підприємства банкрутом, так і при його санації. Реалізація даного принципу забезпечує можливість повніше відшкодувати збитки завдані кредиторам даного підприємства. У випадку, коли процедура банкрутства передбачає продаж акцій підприємства, а не його майна, тоді слід враховувати інтереси нових його акціонерів, яким дане підприємство буде продане. (Ці акції повинні мати якомога вищий дохідний потенціал, що підвищить вартість їх продажу, і що в свою чергу позитивно вплине на ступінь кредиторської заборгованості банкрота). У всіх інших ситуаціях інтереси акціонерів повинні бути пріоритетними — в тому числі інтереси держави як найбільшого акціонера.
3. Узгодження короткотермінових цілей антикризового фінансового управління з його довготерміновими цілями. Заходи з мінімізації втрат акціонерів підприємства, що знаходиться в кризовому стані, можуть бути спрямовані, як на подолання поточних збитків так і на максимізацію очікуваних в майбутньому прибутків підприємства. Запропонований підхід щодо детермінації принципів антикризового фінансового управління підприємством на стратегічні і тактичні видається доцільним з огляду на наступне:—
він дозволяє врахувати різні підходи таких авторів, як І.А. Бланк, О.О. Терещенко, С.В. Валдайцев у питаннях визначення основних принципів антикризового фінансового управління. При цьому, існуюча деяка неузгодженість у класифікації цих принципів названими авторами, вирішується шляхом ідентифікації конкретного принципу до категорії, яка визначає тактику або стратегію антикризового фінансового управління;—
забезпечується структурна систематизація наведених принципів, що
