3. Пропозиції по розробці стратегії розвитку Ф “Легтекс”

3.1. Аналіз ринкової ситуації у легкій промисловості України.

Головним недоліком планової економіки колишнього СРСР вважався пріоритет виробництва засобів виробництва й ігнорування інтересів кінцевого споживача. В результаті цього Україна отримала в спадщину важкі структурні диспропорції, які треба було виправляти. Проте сталося навпаки: за 1991-1998 рр. питома вага товарів народного споживання у промисловому виробництві скоротилася вдвічі, що свідчить про наростання глибоких структурних диспропорцій у промисловості, зростання частки сировинних, енерго- та матеріаломістких галузей з низькою обіговістю капіталу. Виробництво значної кількості видів товарів широкого вжитку, насамперед в легкій промисловості, або скоротилось до критичного рівня, або практично зупинилось.

Стан справ вимагає термінового вжиття рішучих заходів щодо стабілізації, зламу кризових тенденцій і забезпечення динамічних темпів зростання галузей, які випускають товари широкого вжитку. Відродження вітчизняного виробництва товарів народного споживання і сфери послуг має першочергове народногосподарське значення бо воно безумовно надасть потужний поштовх для підйому не тільки промисловості, а й усієї економіки.

Враховуючи об’єктивні вимоги виходу з кризи і розвитку вітчизняної економіки, 19 листопада 1998 року у позачерговому посланні Верховній Раді України Президент України Л.Д. Кучма висунув вимогу щодо забезпечення пріоритетного розвитку виробництва товарів народного споживання.

До 1998 року динаміка обсягів виробництва продукції легкої промисловості характеризувалася постійним спадом, причому найбільшим серед усіх промислових галузей. Обсяг виробництва легкої промисловості у 1997 р. становив менше 23% від рівня 1990 р. За 1991-1997 рр. питома вага галузі в обсязі промислового виробництва скоротилася більше ніж в 6 раз. Виробництво панчішно-шкарпеткових виробів становило 10%, тканин – 7, взуття – 5, трикотажних виробів – 2% від рівня 1990 р. По окремих видах дитячого асортименту зниження становило від 20 до 250 раз. Було практично згорнуто виробництво товарів, якими задовольняються специфічні потреби населення, що проживає у сільській місцевості і працює в галузях АПК, а також молозабезпечених верств населення, особливо громадян похилого віку. Негативно впливає на легку промисловість кризовий стан сільського господарства, внаслідок чого скорочується внутрішня сировинна база.

1998 року ці тенденції вдалося певною мірою зупинити. Вперше з 1992 р. вдалося забезпечити приріст виробництва на 15%. Але динаміка виробництва окремих видів продукції ставила під сумнів виникнення сталих позитивних тенденцій в галузі. Наприклад, якщо виробництво бавовняних тканин зросло на 71%, то випуск вовняних тканин скоротився на 37%, трикотажних виробів – на 30%, випуск лляних тканин – на 45%. Аналогічна ситуація спостерігається у виробництві товарів дитячого асортименту. Така різноманітність показників, з одного боку, свідчить про можливість досягнення за певних умов динамічних темпів зростання, з іншого боку – спростовує досить поширену останнім часом думку, що ми ніби-то вже досягли “дна”.

Скромні позитивні результати 1998 року перекреслило загострення фінансової кризи. В першому кварталі 1999 р. ситуація залишалася складною. За цей період обсяги виробництва товарів народного споживання знизились на 13,7%. Найбільший склад відбувався у виробництві тканин вовняних (68%) лляних виробів (46%). При цьому значно зріс випуск нетканих матеріалів (в 2,3 раза), іграшок (в 2,1 раза). На бартерних умовах реалізовано 48,8% продукції (у 1998 році – 43,6%).

Наведені дані переконливо доводять, що виробництво товарів народного споживання знаходиться на краю прірви. Певні позитивні зрушення є результатом поліпшення економічних показників окремих підприємств і не можуть свідчити про будь-яку усталену динаміку в галузі в цілому.

Аналіз сучасного стану і динаміки промислового виробництва дають змогу окреслити найбільш болючі проблеми, які перешкоджають піднесенню національного товаровиробника.

Без сумніву, провідною причиною того, що економічну кризу в Україні до цього часу не зупинено, є окупація внутрішнього ринку закордонними товарами народного споживання, спричинена передчасною та надто радикальною лібералізацією без відповідних економічних і нормативно-правових заходів, спрямованих на його захист. Надалі тіньове виробництво і контрабанда завершили наступ на легального товаровиробника. Поширені ствердження щодо позитивного впливу лібералізації внутрішнього ринку на рівень конкуренції, а отже – на підвищення вимог українського виробника до рівня його продукції не витримують критики, оскільки контрабандна продукція не тільки значно дешевша за рахунок несплати податків, низької якості і недодержання державних стандартів, але й в ряді випадкяв постачається на демпінгових умовах.

Відродження національного товаровиробництва неможливе без посилення обгрунтованого протекціонізму, спрямованого на забезпечення сумлінної, добросовісної конкуренції на українському ринку.

Не меншу шкоду вітчизняному товаровиробникові завдає безконтрольний вивіз сировини.

Панування на українському ринку імпортного ширвжитку штучно зменшує і без того вкрай низький ефективний платоспроможний попит кінцевого споживача, який спричинено злиденним рівнем доходів населення. Саме зниження платоспроможного попиту внаслідок гіперінфляції і втрати банківських заощаджень, а за нею – невиправдано жорсткої монетарної політики і є першопричиною кризи внутрішнього ринку і зниження обсягів виробництва товарів народного споживання. Ця ж причина призвела до знецінення оборотних коштів підприємств (які у легкій промисловості на сьогодні становлять лише 17% від нормативу) і особливо їх грошової складової, що спричинило бартеризацію та платіжку, утворивши таким чином замкнене коло.

Розширенню внутрішнього ринку України, підвищенню гнучкості реагування виробників на коливання попиту не сприяє розрив процесу товарообороту через ліквідацію оптової ланки торгівлі. Сьогодні практично відсутнє взаємовигідне співробітництво між виробництвом і роздрібною торгівлею, оскільки остання, в основному, працює як мережа збуту імпортної продукції. Водночас в розвинених країнах процес товарообороту грунтується на велетенських торговозакупівельних корпораціях, які забезпечують миттєве доведення продукції до кінцевого споживача з мінімумом транз-акуійних витрат. Враховуючи це, необхідним є не лише подальший розвиток системи