Розрiзняють:

Рентабельнiсть окремих видiв продукцiї ( Рi ):

Рi = / / Ці - Сi /:Сi / * 100 %, де (7)

Цi, Сi - вiдповiдно цiна i повна собiвартiсть i-того виробу,грн.

Рентабельнiсть продукцiї (Рп) характеризує ефективнiсть витрат на її виробництво i збут обчислюється:

Рп = / П реал : С реал / * 100% , де (8)

С реал - повна собiвартiсть реалiзацiї продукцiї.

Рентабельнiсть виробництва, яка може бути загальною (Рв. заг) i розрахунковою ( Рв.розр ). Цi величини обчислюються за формулами:

Рв.заг = / Пбал : / Sсер + Sноз // * 100% (9)

Рв.розр = / Пч : / Sсер + Sноз// * 100% (10)

Границi рентабельностi не встановлюються, а основними факторами пiдвищення рентабельностi можуть бути:

а/ при оцiнцi рентабельностi виробництва:

- рiст прибутку;

- зменшення вартостi основних виробничих фондiв та залишкiв нормованих оборотних засобiв;

б/ при оцiнцi окремих видiв продукцiї:

- зниження собiвартостi виробiв.

Показник ефективностi використання активiв характеризують оборотнiсть фiксованих активiв - (фондовіддача) оборотнiсть всіх активiв, оборотнiсть матеральних ресурсiв.

Оборотнiсть основних засобiв (Ооз) обчислюється як спiввiдношення мiж обсягом реалiзацiї (Вреал) та фiксованими i нематерiальними активами (Афiкс);

Ооз = Вреал : Афiкс (11)

Цей показник показує, скiльки грошових одиниць продукції реалiзовано на одну грошову одиницю основних засобiв /фондовiддачу/.

Оборотнiсть активiв /Оа / обчислюється:

Оа = / Вреал : Азаг / * 100% (12)

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основнi i оборотнi фонди пiдприємства. Сума прибутку і рентабельності виробничої діяльності підприємства залежить від ефективності підприємства.

Ефективнiсть виробництва - це узагальнення i повне від ображення кiнцевих результатiв використання засобiв, предметiв працi i робочої сили на пiдприємствi за певний промiжок часу.

Загальну економiчну ефективнiсть виробництва ще називають загальною продуктивнiстю виробничої системи.

Загальна методологiя визначення економiчної ефективностi полягає у вiдношеннi результату виробництва до затрачених ресурсiв (витрат), тобто одержаного економiчного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрiзняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формi чистої продукцiї пiдприємства, прибутку i кiнцевий народногосподарський результат роботи пiдприємства, який, крiм обсягiв виготовленої продукцiї, враховує її споживчу вартiсть, значимiсть для суспiльства.

У фiнансовiй полiтицi пiдприємства важливе мiсце займає розподiл i використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування iнвестицiйних потреб i задоволення економiчних iнтересiв власникiв.

Iз загального прибутку сплачується податок згiдно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку пiдприємств.

Прибуток, що залишився пiсля оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження пiдприємства та використовується згiдно з його статутом i рiшеннями власникiв.

Вiдповiдно до принципових напрямкiв використання цей прибуток можна роздiлити на двi частини:

1/ прибуток, який спрямовується за межi пiдприємства у виглядi виплат

власникам корпоративних прав, персоналу пiдприємства за результатами роботи, на соцiальну пiдтримку тощо;

2/ прибуток, що залишається на пiдприємствi i є фiнансовим джерелом

його розвитку.

Останнiй спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондiв. Резервний фонд є фiнансовим компенсатором можливих вiдхилень

вiд нормального обороту коштiв або джерелом, покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських, орендних пiдприємств, кооперативiв.

Цю загальну схему розподiлу прибутку можна конкретизувати стосовно пiдприємств iз рiзними органiзацiйно-правовими формами. Це стосується насамперед акцiонерних товариств. Як вiдомо, власники акцiй одержують частину корпоративного прибутку у виглядi дивiдендiв /доходiв iнвесторiв на вкладений капiтал/. Щодо акцiонерного пiдприємства дивiденди можна розглядати як плату за залучений вiд продажу акцiй капiтал.

Розподiл прибутку на виплату дивiдендiв та iнвестування фінансовою проблемою, яка iстотно впливає на фiнансову стабiльнiсть i перспективи розвитку пiдприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату

дивiдендiв i високий рiвень таких, збiльшують попит на акцiї та підвищують їхнiй ринковий курс. Водночас, обмежується власне джерело фiнансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку пiдприємства.

Зрозумiло,що низький рiвень дивiдендiв призводить до протилежних наслiдкiв. З урахуванням цих обставин акцiонерне товариство мусить вибирати таку дивiдендну полiтику, яка б вiдповiдала конкретним умовам

його дiяльностi.

Основними варiантами дивiдендної полiтики можуть бути:

1/ виплата постiйного рiвня дивiдендiв протягом кiлькох рокiв;

2/ виплата дивiдендiв зi щорiчним певним зростанням;

3/ спрямування на дивiденди встановленої частки чистого прибутку;

4/ виплата дивiдендiв iз залишку прибутку пiсля фiнансування iнвестицiйних потреб;

5/ виплата дивiдендiв не грошима, а додатковим випуском акцiй.

Кожен з цих варiантiв має свої переваги й недолiки i застосовуються, як правило, не постiйно, а в межах перспективного перiоду з урахуванням економiчної кон’юнктури та фiнансового стану пiдприємства.

Розподiляючи прибуток пiдприємства, величину дивiденду у вiдсотках (d ) визначається за формулою:

d = /Пд : Кст / * 100, (13)

де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв;

Кст - статутний капiтал ( фонд) пiдприємства.

Абсолютна сума дивiдендiв у розрахунку на одну акцiю (Д/) вiдповiдно

становитиме:

Д = Пд. : Nа, де (14)

Nа- кiльксть акцiй, що формують величину статутного капiталу.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв, визначається вiдповiдно до вибраного варiанта дивiдендної полiтики.

Ефективнiсть виробництва, яка визначає рівень фінансово-економічних результатів і має полiгамнiсть визначення i застосування для аналiтичних оцiнок та управлiнських рiшень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками вiдповiдних видiв ефективностi, кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання.

Соцiальна ефективнiсть полягає у скороченнi тривалостi робочого тижня, збiльшеннi кiлькостi нових робочих мiсць i рівнозайнятості людей, полiпшення умов працi та прибутку, стану довкiлля, безпеки життя, тощо. Соцiальнi наслiдки виробництва можуть бути не лише позитивними а й негативними ( безробiття, посилення iнфляцiї ...).

Локальна ( комерцiйна ) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської та iншої дiяльностi пiдприємства, у наслідок якого воно має певний зиск ( дохiд, прибуток ).

Коли ж виробництво продукцiї