що про обмін грошових знаків населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи.
Національну грошову одиницю – киргизький сом – впроваджено 6 квітня 1993 р. і в Киргизії. Обмін російських рублів на нову кюпюру здійснювався лише протягом п’яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили забезпечити відносну стабільність киргизького сома.
Процес утвореня національної грошової системи відбувається і в Білорусі. З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р. за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з російським рублем розрахунковий білет – білоруський рубель. До початку 1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ.
Але згодом процес утвердження національної грошової одиниці загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про повне повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція, певна річ, не відображає глибинних процесів, пов’язаних із становленням і всебічним розвитком національної економіки цієї країни, її державного суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має вимушений, тимчасовий характер.
Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було запроваджено в обіг Молдовою, Азербайджаном, Арменією, Казахстаном та Узбекистаном. Таджикістану Росія надала державний кредит новими готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік країни втратили законну силу.
У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії в грошовому обігу знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993 р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961 – 92 рр. На 20 липня а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось 8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. – 5,7 трлн., старих купюр – 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки фехівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.
Отже, перебіг подій свідчить, що процес формування національних грошових систем і національних валют незалежно від специфічних особистостей кожної країни став реальністю.
5. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ
Україна як молода суверення держава утворилась 24 серпня 1991 року. У винятково складних умовах становлення національної економіки вона першою почала формувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитних політики.
З 10 січня 1992 року в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового використання як доповнення до рублевої готівкової маси (банкноти Держбанку СРСР, казначейські білети, розмінна монета) для хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акту була викликана тим, що:
з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБ Російської Федерації нових рубльових надходжень;
непередодні 1992 року Україна вимушена була вслід за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже десятикратне підвищення.
Система впровадження в структуру грошового обігу купоно-карбованця:
використання системи паралельного обігу рубля та купоно-карбованця;
поетапне впровадження в обіг купоно-карбованця відповідно до наповнення товарного ринку;
термін дії купоно-карбованця як тимчасової грошової одиниці – не більше 4-6 місяців;
впровадження в обіг повноцінної банкноти – гривні.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причинами чого були:
глибокий спад виробництва ( у січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі: товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування на – 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
різка нестача рубльової маси;
у березні 1992 року практично весь готівковий обіг був переведений на купонне обслуговування, хоча попередньо планувалось його поетапне впровадження в обсягах, адекватних товарній масі;
у результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватись російським рублем. Утворилась спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігах роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведенням безготівкових капіталі з України в Росію.
І лише з 12 листопада 1992 р., згідно з Указом президента України “Про реформу грошової системи України”, купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу.
Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Так завершився перший етап грошової реформи.
Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знеціненя тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства – функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання, проблеми платіжного балансу.
Від зволікань із впровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.
Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 – першої половини
