Питання врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту є предметом діяльності так званої "Мінської групи" ОБСЄ. Україна, маючи дружні двосто-ронні відносини, як з Азербайджаном, так і з Вірменією, також намагається зробити свій внесок у пошук компромісу, який можливий при виявленні політичної волі з обох сторін, що дасть можливість Баку та Єревану стати природними партнерами.

Ще одним складним геополітичним вузлом залишається придністровська проблема. У Москві 1997 р. був підписаний меморандум щодо участі придніс-тровської сторони в обговоренні внутрішньополітичних питань, які стосую-ться інтересів регіону. З 1998 р. українська та російська дипломатія активно залучились до зусиль ОБСЄ, спрямованих на врегулювання відносин між Кишиневом та Тирасполем. 4 грудня 1998 р. Верховна Рада України ратифікува-ла угоду, підписану ще 25 листопада 1995 р. у Сочі щодо транзиту через тери-торію України військових формувань Російської Федерації, які тимчасово перебувають на території Молдови. У листопаді 1999 р. на стамбульському самміті ОБСЄ Росія зобов'язалась до 2002 р. вивести підрозділи 14-ї армії з те-риторії Придністровської молдавської республіки (ПМР). Після виведення російської оперативної групи військ із Придністров'я українські миротворці готові стати гарантами виконання можливих угод. Влітку 2000 р. колишній секретар Ради національної безпеки та оборони України В.Горбулін і колиш-ній Прем'єр-міністр Росії Є.Примаков очолили українську та російську части-ни міжурядової комісії щодо врегулювання придністровської проблеми.

Тим часом у вересні 2000 р. Тирасполь відсвяткував десятиріччя своєї неза-лежності від Кишинева: Придністров'я стало президентською республікою, а новостворене Міністерство закордонних справ ПМР має добиватись визнання республіки де-юре. Молдова, своєю чергою, перетворилась на парламентсько-президентську республіку Конституція Молдови передбачає існування єдиної та неподільної держави, тому будь-які проекти врегулювання потребуватимуть суттєвих правових змін, що ще більше ускладнює цей процес. Проект Примакова пропонує Молдові стати федерацією, до якої Придністров'я ввійде як державне утворення, зі своїми державними структурами та національними атрибутами: армією, прапором, гімном. Напередодні листопадових 2000 р. президентських виборів у Румунії жваво обговорювався ще один фантастич-ний проект вирішення цього гамбіту на геополітичній шаховій дошці. Пропо-нувалось Придністров'я "віддати" Україні, натомість Молдову разом з Букови-ною та Бессарабією приєднати до "Великої Румунії". Однак на перешкоді цьому "обміну територіями" стоїть міжнародне право, формалізоване в українсько-румунському договорі 1997 р. Отже, зрозуміло, що придністровська проблема не має простого рецепту розв'язання. Після обрання у квітні 2001 р. Президентом Молдови комуніста В.Вороніна вона набула нової якості.

Зміцнення структур ГУУАМ вирішальним чином залежить від поступаль-ного розвитку торгівлі між членами цього альянсу, інтенсивного розв'язання згаданих міжнаціональних конфліктів, які суттєво послаблюють державо-творчий потенціал Грузії, Азербайджану та Молдови протягом уже деся-тиріччя після розпаду Радянського Союзу.

За цей час Співдружність Незалежних Держав цілком виконала свою роль "агентства шлюбного розлучення". Без розвитку нових форм співробіт-ництва, передусім у рамках зони вільної торгівлі на всьому просторі СНД, ця структура не має майбутнього.

Таким чином, участь України в діяльності міжнародних організацій як си-стеми ООН, так і суто регіональних створює сприятливі можливості для зміцнення позицій нашої держави в сучасній системі міжнародних відносин.

Список використаної літератури:

Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001 рр.)

А. Ясько “Тероризм як форма політичної боротьби”.

Зенчхас Д. “Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання”.

Лысенко В.Н. «Региональные конфликты в станах СНГ»

Рудаков “Балканская криза”

“Державотворчий устрій України”

Збірка договорів Ради Європи. 2000 р.