Надавати фізичним особам кредити під заставу дорогоцінних металів у нашій країні мають право і банки. Проте цим правом вони практично не користуються через обтяжливість механізму його реалізації. По-перше, банк повинен одержати ліцензію на використання таких операцій. По-друге, він змушений утримувати відповідних спеціалістів-оцінювачів. По-третє, банківська установа у разі надання кредитів під заставу дорогоцінних металів зобов'язана укладати спеціальну угоду із Державною скарбницею НБУ.

Одне слово, справа клопітна і недуже приваблива як для кредиторів, так і для клієнтів.

Щоб розширити спектр банківських послуг населенню з метою кращого задоволення потреб людей у товарах народного споживання, в Україні доцільно було б створити систему банківського кредитування фізичних осіб під поруку ломбарду.

Основними її інструментами могли б стати: угода між комерційним банком і ломбардом про спільну діяльність; договір між ломбардом і фізичною особою про оцінку та зберігання майна; кредитна угода між банком і фізичною особою.

Схема функціонування системи може бути такою.

Схема 6

Аналіз переваг і недоліків основних моделей кредитування під заставу дорогоцінних металів.

Модель | Переваги | Недоліки

Модель 1 (ломбард самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів) | Наявна інфраструктура, створена ломбардом:

кваліфікований персонал;

обладнані пункти прийому дорогоцінних металів;

сховище.

Великий попит на послуги ломбарду

Високі доходи для ломбарду

Доступність послуг ломбарду для широкого кола клієнтів | Дефіцит кредитних ресурсів

Не перевіряється репутація клієнта

Недостатній рівень сервісу при наданні послуг

Кримінальні елементи можуть використати ломбард із метою шахрайства

Дуже високі відсотки

Модель 2 (банк самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів) | Наявність власних ресурсів

Кваліфікований персонал

Високий рівень сервісного обслуговування | Брак спеціалістів з оцінки дорогоцінних металів

Брак відповідної матеріальної бази (зокрема, депозитних сховищ) у більшості банків

Відсутність у більшості банків необхідних угод із Державною скарбницею НБУ

Модель 3 (банк спільно з ломбардом надає кредити під заставу дорогоцінних металів) | Ломбард не має потреби позичати фінансові ресурси в банках

Банки не мають потреби витрачатися на оцінювання та зберігання дорогоцінних металів

Низькі відсотки за отриманий кредит, які має сплачувати клієнт

Можливість створення торгівельної мережі для продажу коштовностей

Менша ймовірність зловживання послугами ломбарду з боку кримінальних елементів | Вимушена реалізація не викуплених дорогоцінних металів як лому

Фізична особа, яка бажає одержати кредит і володіє цінностями у вигляді виробів із дорогоцінних металів, укладає з ломбардом договір про оцінку та зберігання. Ломбард оцінює, приймає, зберігає і на передбачених договором умовах повертає цінності, прийняті від клієнта.

Банк на підставі договору про оцінку і зберігання майна, а також за наявності відповідної квитанції надає фізичній особі позику. Кредитування здійснюється у звичайному порядку – на підставі укладеної між банком і клієнтом кредитної угоди. Очевидно, сума позики не повинна перевищувати 15% від установленої оцінювачами вартості майна оптимальний термін надання кредиту – 30 днів. Можлива пролонгація до 30 днів, але лише за умови сплати відсотків за фактичний час користування кредитом.

Якщо кредит повернуто, відсотки за нього, а також роботи, пов'язані з оцінкою і зберіганням майна, оплачено, ломбард повертає його фізичній особі. Уразі неповернення кредиту поручитель реалізує майно, яке зберігається у нього, Державній скарбниці НБУ і повертає банкові суму кредиту та обумовлених відсотків за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації.

Отже, запропонована нами схема найближча до третьої моделі кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду вона влаштовує всіх учасників процесу ломбард виконує свої функції і має прибуток; банк одержує процентні доходи; клієнт отримує потрібний йому кредит. Вважаємо, що така система має перспективи для впровадження у кредитних установах нашої країни.

3.5 Споживчий кредит та забезпечення житлом

населення України

Середня забезпеченість населення України житлом становить 20.1 кв. м. загальної площі на одну особу, що удвоє менше, ніж у розвинутих країнах світу. Обсяги будівництва житла за останні роки знизилися більш як у 2.5 рази і сягали 1998 року 5.85 млн. кв. м, з них лише 3.5% споруджувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. За 1999 рік в Україні було збудовано квартир загальною площею понад 6 млн. кв. метрів. Набагато менше зводять їх тепер підприємства та організації, у 10-12 разів скоротилося кооперативне будівництво. Іншою стала структура введеного в експлуатацію житла, змінилися джерела фінансування. За власні кошти населення нині зводиться 57% загального обсягу житла. Однак невирішеною залишається проблема забезпечення ним громадян, які потребують соціального захисту.

Житлову проблему вирішують по-різному, враховуючи низку суттєвих факторів, а саме: джерела фінансування будівництва; кількість соціальне незахищених громадян, які очікують на квартири; регіон країни, а також те, споруджуватиметься нове, чи реконструюватиметься наявне житло. Пріоритетним стане фінансування житлового будівництва за рахунок заощаджень населення, спеціалізованих державних та недержавних фондів, надання цільових кредитів.

Зауважимо, що фінансують житлове будівництво, часом комбінуючи різні джерела надходження коштів. Щоб стимулювати використання з цією метою заощаджень населення, доцільно встановити пільги з оподаткування як для інвесторів, так і для будівельних компаній. Зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" від обкладання податком на додану вартість звільняється виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб із наступною передачею такого житла у власність цим фізичним особам.

Із прийняттям 2 березня 2000 року Верховною Радою Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від обкладання податком на додану вартість звільняються операції із продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

В економічно розвинутих країнах безоплатно житло отримують лише найбільш